Міжнародний день пам`яті жертв голокосту

Бабин Яр...  Лихо століття

Сьогодні вся планета сумує за загиблими та шанує живих, згадуючи про жертви Голокосту. Цей день проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року, співавторами якої виступили 100 держав у пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни. Це нагадування про всесвітню трагедію, про масове вбивство євреїв у всіх європейських державах.

                             

Уперше в усьому світі Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту відзначили у 2006 році. Україна на державному рівні приєдналася до відзначення цієї міжнародної дати у 2012 році, хоч і була однією з шести країн-ініціаторів ухвалення документа ООН . Дата 27 січня обрана не випадково: саме цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенцима.

1933 рік. Німеччина. До влади приходять нацисти на чолі з Адольфом Гітлером. І відразу починають переслідування населення. Після того, як вермахт захоплює інші країни, починається планомірне винищення євреїв, що їх населяли. Найбільша громадська громада на той час проживала у Польщі. 

Тож відразу після її загарбання практично всіх їх помістили до спеціально створених гетто — відокремлених від зовнішнього світу поселеннях з мінімальними умовами для проживання. А у 1941-му — незадовго до нападу на СРСР — почали створювати і концентраційні табори, куди звозили всіх євреїв, уцілілих у завойованій Європі: до цього часу більше ніж мільйон фашисти знищили.

Захопивши значну частину радянської імперії, нацисти взялися за «остаточне розв’язання єврейського питання»: за вермахтом, що наступав, йшли так звані айзацгрупи — спеціально створені підрозділи, які і «розв’язували» проблеми євреїв. На теренах України діяли 2 такі групи, які особливо «відзначилися» у Бабиному Яру — київському урочищі, розстрілявши за кілька днів понад 30 тисяч євреїв.

У січні 1942 року нацистська верхівка ухвалила рішення про створення на території Польщі таборів смерті, обладнаних газовими камерами і крематоріями. Сьогодні вони відомі під назвами Треблінка, Собібур, Майданек, Освенцим, Бєлжец.

Створення таких таборів супроводжувалось масовими стратами населення гетто. Найбільш жахливим — за кількістю утримуваних тут євреїв і їхнього масового винищення, був Освенцим: за 5 років існування тут пішли з життя насильницькою смертю близько 4 мільйонів.

Загалом — за неповними даними — жертвами нацистського режиму стали майже 6 мільйонів євреїв.

В Україні майже немає клаптика землі, не политого єврейською кров’ю. Першими жертвами окупантів стали представники цієї древньої національності, які населяли міста і села Західної України: просування вермахту було настільки стрімким, що більшість з них не встигли евакуюватися. Так, захопивши Львів, у якому до війни проживали понад 150 тисяч євреїв, нові «господарі життя» взялися за «розв’язання єврейського питання», створивши гетто, куди помістили близько 140 тисяч осіб. Вижити пощастило приблизно 300 з них.

Невільників змушували носити знаки розрізнення, заборонивши навіть ходити пішохідними тротуарами і бувати у міських парках. І навіть навколішки мити бруківку зубними щітками чи носити сміття у зубах!.. Не витримуючи голоду, жахливої антисанітарії і хвороб, люди вмирали сотнями. Щодня. Та чи не найбільше дошкуляв хронічний голод: взимку 1941-1942 років один дорослий отримував 700 грамів хліба на тиждень, 400 грамів муки та 100 грамів цукру на місяць. До того ж тут почалися спалахи тифу, який викосив десятки тисяч людей.

                                 

Бранці працювали на німців. А хто в силу фізичного виснаження не міг, то тих просто знищували. Львів’яни, котрі мешкали неподалік цього гетто, довго згадували, як ледь не щоночі поблизу лунали автоматні та кулеметні черги.

У Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту у багатьох країнах світу відбуваються меморіальні, поминальні заходи. Світова спільнота не тільки згадує жертв людиноненависницької політики, але й засвідчує прагнення до боротьби з антисемітизмом, расизмом та всіма іншими формами нетерпимості, які можуть призвести до цілеспрямованого насилля щодо окремої групи людей.

 

«Україна – неповторна, незалежна і соборна»

22 січня Україна відзначає День Соборності, приурочений до Акту об'єднання цього дня Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.

Свято Соборності – день єднання українських земель та утвердження їх неподільності, закріплене Актом злуки 22 січня 1919 р., набуває особливого значення та звучання сьогодні, коли територіальну цілісність держави доводиться відстоювати зі зброєю в руках.

Після ухвалення Української Народної Республіки 17 листопада 1917 року, українці активно почали об’єднуватись — слідом за цим у Львові наступного року створили Українську Народну Раду, а 19 жовтня 1918 утворилась і ЗУНР.

Ці події створили передумови для об’єднання Наддніпрянської України і ЗУНР в єдину державу. Наприкінці 1918 року, у Фастові, представники обох держав підписали “Передвступний договір”.
Акт Злуки офіційно оголосили українцям 22 січня 1919 року на Софіївській площі. Однак, перше офіційне святкування відбулось аж через 20 років, у 1939 році, в м. Хусті — столиці тодішньої Карпатської України. На жаль, він так і залишався простою декларацією і скоро цю дату намагатимуться викорінити з історії вже Радянської України.

Після встановлення радянського режиму на українських землях, День Соборності припинили святкувати, а офіційні згадки про нього влада активно знищувала. Ті, хто згадував свято у газетах або на громадських заходах почали називали “контрреволюціонерами”.

У 1990 р. українці організували “живий ланцюг” між Києвом, Івано-Франківськом та Львовом. Масове дійство розпочиналося від Центрального народного дому, що у Франківську, і тягнулося аж до Софійської площі Києва. Відтоді ця подія стала символом свята. “Живий ланцюг” зібрав понад 3 млн українців, а ця подія стала однією з наймасовіших акцій у Центральній і Східній Європі.

День Соборності України офіційно почали відзначати з 1999 року після відповідного указу президента Л. Кучми. В цей період почали відновлювати “живі ланцюги”. Упродовж 2008 — 2011 роках у столиці цю традицію відтворювали на мосту Патона, об’єднуючи правий та лівий береги Дніпра.

Під час президентства В.Януковича, День Соборності і День Свободи були скасовані як окремі святкування. Натомість, Президент своїм указом 30 грудня 2011 року започаткував нове свято — День Соборності та Свободи України. Однак після його втечі Уряд відновив святкування обох свят.

Сьогодні День Соборності — знакове українське свято, яке символізує єдність. Вкрай важливо пам’ятати як важко вона здобувалась, особливо під час війни, яка й донині загрожує суверенітету держави.

В українській мові «соборність» означає всеєдність, цілісність, неподільність. Тож нехай цей урочистий день утвердить нас у єдності та патріотизмі, додасть кожному наснаги працювати задля блага нашої країни та добробуту наших людей.

 

Велич особистості Ярослава Стецька

 Ярослав Стецько  -  людина залізної волі

19 січня минає 110 років від дня народження незламного борця за волю й добро України, політичного та військового діяча, голови Організації Українських Націоналістів, президента Антибільшовицького блоку народів голови Українського Державного Правління Української держави 1941 року – ЯРОСЛАВА СТЕЦЬКА.

З молодих літ захоплювався української національною ідеєю, підкреслював своє українське походження. До церкви в неділю завжди вдягався по-українськи, а на зауваження щодо такого не для всіх стандартного вбрання, зазвичай відповідав: «Українцеві слід мати не лише українську душу, а й вигляд українця».

                                            

Долучився до українського націоналістичного руху. Спочатку вступив до студентської націоналістичної організації, згодом – до підпільної Української Військової Організації.

За націоналістичні переконання та працю в ОУН Стецька тричі заарештовувала польська влада. Востаннє був засуджений під час «Львівського процесу» 1936 року. На процесі в останньому слові заявив: «Я виконував свій обов’язок, що мені диктувала моя приналежність до української суспільности. Я визнаю, що українська держава існує. Існує потенціально в серцях українського народу. Не існує поки що реально, але існує морально і правно в душах наших. Змислом мого життя було, є і буде Україна вільна без хлопа і без пана. Я вірю в перемогу».

Ярослав Стецько сповідуючи ідеї «молодого» крила ОУН, став на бік Степана Бандери. 10 лютого 1940 року в Кракові Провід ОУН обрав його першим заступником нового провідника.

З вибухом німецько-радянської війни Ярослав Стецько у складі похідної групи ОУН прибуває до Львова. У Львові Я.Стецько скликає Національні Збори, які 30 червня проголосили в будинку «Просвіти» відновлення Української Держави. Його обрали прем’єром українського уряду.

Ярослав Стецько залишив нам велику ідейно-теоретичну спадщину. Хоч його твори були написані багато років тому, але вони й досі актуальні, бо дають відповідь на важливі питання сьогодення. Основні з них опубліковані в двотомнику «Українська визвольна концепція»

Не можна не погодитися з думкою відомого письменника і громадського діяча Сергія Плачинди, котрий писав: «Не може не вражати глибина аналізу явищ, подій та історичної долі українства, синтетичність думок, я б сказав — узагальнюючий геній Ярослава Стецька, а головне — підпорядкованість усіх своїх діянь і суджень, роздумів і теоретичних осягнень одній ідеї — ідеї побудови Української Соборної Самостійної Незалежної Держави. Цій ідеї Ярослав Стецько віддав усе своє подвижницьке життя непохитного борця-націоналіста, мужньої людини, великого українця. А однією з найбільших заслуг Ярослава Стецька перед українським народом, українською історією є його проект націоналістичної, державницької і політичної доктрини побудови Української Держави. Це те вчення — суто Стецькове вчення! — яке годилося б узяти як дороговказ чи керівництво до дії Президентові України і урядові з перших днів незалежності. І якщо цього не зроблено, то це лише на шкоду Україні».

Христос рождається! Славімо Його!

Вітаємо з Різдвом Христовим!

Цього світлого дня хочеться побажати миру і спокою в кожному домі, добра, взаєморозуміння, достатку, любові, щастя, душевної рівноваги, успіхів у всіх починаннях, побільше радості, міцного здоров'я і всіх благ!

Нехай виправдаються всі очікування і збудуться найзаповітніші мрії!

Нехай небеса вселяють міцну віру в серці і дарують справжнє свято для душі.

Христос рождається! Славімо Його!

З Новим Роком!

Колектив бібліотеки - філії № 7 для дорослих щиросердно вітає всіх своїх друзів ,партнерів і користувачів з прийдешніми найяскравішими та найулюбленішими святами —З Новим роком і Різдвом Христовим!

Нехай у Новому Році життя буде багатим на незабутні враження, хай мрії збуваються, сяють на обличчях посмішки, очі світяться щастям! Нехай в душі буде більше добра!

Здоров’я, любові, взаєморозуміння, радості, достатку, подорожей і хороших подій. Нехай 2022-й дарує тільки найкраще!

Нехай Новий рік стане для вас успішним і багатим на хороші події і знайомства, бажання і можливості. Бажаю, щоб ми могли розділити радісні моменти з близькими людьми. Бажаю здоров'я, миру, удачі і благополуччя. Нехай Новий рік принесе радість, щастя і зміни в кращу сторону!

Новий рік - як нова книга, прочитаного раніше автора: Ви приблизно знаєте тематику його творів, манеру письма, але при цьому сюжет конкретної книги Вам невідомий. А так хочеться дізнатися, що ж задумав автор! Нехай же кожен день життя буде ще однією сторінкою вашого особистого бестселера !!!

Гарних вам книжок, вірних друзів, цікавих подорожей та бажаних подарунків під ялиночку!

Веселих свят! Будьмо разом у Новому році!

І пам'ятайте, що найкращий подарунок - це КНИГА, а ЧИТАННЯ завжди в моді!