Літературний портрет: «Талант, що прагнув до зірок. Микола Хвильовий» До 130-річчя від дня нар. Миколи Хвильового

Талант, що прагнув до зірок. 

Микола Хвильовий

Микола Хвильовий – основоположник пореволюційної української прози

Відмова од традиційного описового реалізму увібрала для М. Хвильового й настанову на деструкцію художнього часу, характерну для модерної літератури відмову од послідовного викладу подій, намагання через найрізноманітніші часові зміщення, зіткнення віддалених епізодів, часових площин, введення історичних алюзій і асоціацій досягти посилених емоційних ефектів, змістового "згущення"

Микола Хвильовий – один з основоположників пореволюційної української прози. Народився Микола Григорович Фітільов (таке справжнє прізвище письменника) 13 грудня 1893р. в селищі Тростянець, нині райцентр Сумської області. Брав участь у першій світовій та громадянській війнах, з 1921p. – живе й працює в Харкові, де активно заявив про себе як один з організаторів літературно-художнього життя, член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій – "Гарту", "ВАПЛІТЕ", "Пролітфронту".

Цикли памфлетів М. Хвильового – "Камо грядеши?", "Думки проти течії", "Апологети писаризму", полемічний трактат "Україна чи Малоросія?" сконденсували в собі все багатоманіття думок та ідейно-естетичних шукань періоду літературної дискусії в Україні (1925–1928 pp.). Ці публіцистичні твори (а також його роман "Вальдшнепи") викликали гостру реакцію вульгарно-соціологічної критики та партійних ортодоксів.

Ювілейний зореліт: «Ім`я в літературі: Олександр Олесь» До 145-річчя від дня нар. Олександра Олеся

Ім`я в літературі: Олександр Олесь

Олесь (Кандиба) Олександр (1878 – 1944)

– український письменник, поет, драматург, представник неоромантизму й символізму, народився 5 грудня 1878 року в містечку Білопілля на Сумщині.

Крім поезії, драматичних творів, у творчій спадщині митця — прозові, публіцистичні твори, переклади з російської, білоруської, польської, сербської, болгарської, німецької, англійської, арабської мов, публіцистичні та літературно-критичні статті.

Ми пригадали 10 фактів з життя Олександра Олеся і деякі з його поезій. 

1. Справжнє ім'я — Олександр Іванович Кандиба. Олесем його називала дружина. У результаті поет почав друкувати інтимну лірику (а згодом й інші твори) саме під таким псевдонімом.

Інформаційна сторінка: «Волонтерь! Формат не має значення!» До Міжнародного Дня волонтера

Волонтерь! Формат не має значення!

5 грудня світ відзначає Міжнародний день волонтера

Всі волонтери – янголи добра,  

Всі волонтери – душі без кордонів. 

Попри незгоди, хоч важка пора пора, 

Несуть нам світло у своїх долонях. 

Всі волонтери – України щит, 

Вони – броня незламної країни. 

Дістануть дефіцитний дефіцит, 

І знають всі маршрути і стежини. 

На їх плечах тримається весь світ,

Вони немов титани невгамовні. 

Буває прокидаються вдосвіт, 

І вже у путь машини їдуть повні. 

Всі волонтери – янголи добра,

У їх очах добро безмежне сяє . 

Все не заради злата й серебра, 

Заради тих, хто їх завжди чекає.

(Автор – Ксюшка Ангел (Галанюк)

Роль волонтерів в Україні зараз, під час війни, важко переоцінити. Волонтери – одні з тих, хто завжди стоїть за спиною військових та допомагає їм, а також українцям на окупованих територіях, часто ризикуючи власним життям. Сьогодні волонтери – найпотужніша частина громадянського суспільства України, а волонтерський рух об’єднує всі міста й громади держави та всі соціальні групи. Це ідея, яка залучає до боротьби за свободу України мільйони людей із різних країн світу.

Привітайте волонтерів у цей день та зробіть їм подарунок – допоможіть донатом чи будь-якою іншою посильною допомогою чи турботою про тих, кому це потрібно.

Літературний моціон: «Царівна української літератури Ольга Кобилянська» До 160-річчя від дня нар. Ольги Кобилянської

 Царівна української літератури

 Ольга Кобилянська

Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. в містечку Гура-Гумора на півдні Буковини (нині м. Гура-Гуморулуй, Румунія) в багатодітній родині дрібного урядовця Юліана Кобилянського та Марії Кобилянської, з дому Йозефа Вебера. Батько Ольги – галичанин за народженням, шляхетного роду, що походив з Наддніпрянщини; мати – з німецьких переселенців. В інтелігентній родині з незначними статками виховувалось семеро дітей, Ольга була четвертою. У 1868 р. Юліана Кобилянського переводять на службу в Сучаву і згодом родина Кобилянських переїздить до м.Кімполунга, що неподалік нового призначення. Там, серед розкішної природи, минули дитинство і юність Ольги. За словами майбутньої письменниці, вона закінчила лише чотири класи народної школи, тобто мала основу «для дальшого розумового розвою». Ольга Юліанівна багато займалася самоосвітою. Захоплювалася творами з соціології, політології та філософськими трактатами. Шукала себе в музиці (грала нафортепіано, цитрі, дримбі), непогано малювала і грала в театрі. Хотіла навітьстати професійною акторкою, але віддала перевагу літературі. Була людиною зєвропейським мисленням, її хвилювало питання емансипації – вважала його віянням часу. Перебування в німецько-румунському середовищі, адже територія Буковини до 1918 р. входила до складу Австро-Угорщини, а Південна Буковина населена переважно румунами, призвела до того, що перші вірші, які пише майбутня письменниця у віці 13-14 років, написані німецькою мовою. У 1880 р. написане перше німецькомовне оповідання О. Кобилянської «Гортенза, або нарис зжиття однієї дівчини», у 1883 р. – «Воля чи доля». Потім були створені алегоричні замальовки «Видиво» (1885), «Голка і дуб» (1886), оповідання «Вонавийшла заміж» (1886 - 1887). У 1888 р. О. Кобилянська почала писати німецькою мовою повість «Лореляй», яка в 1896 р. була опублікована українською мовою під назвою «Царівна». Саме завдяки цій повісті з нею як письменницею знайомиться Леся Українка, яка прочитала рукопис й відтоді пильно стежила за її творами. Між письменницями зав'язалось тісне листування та дружні стосунки і навесні 1901 р. Леся Українка гостювала у своєї подруги на Буковині.

Хронологія патріотичного гарту: «Героями не народжуються…» До Дня Гідності і свободи

21 листопада - День Гідності та Свободи

21 листопада в Україні відзначається День Гідності та Свободи. Цього дня, з інтервалом у дев’ять років, розпочалися дві доленосні для сучасної України події: Помаранчева революція 2004-го та революція Гідності 2013-го.

Під час президентських виборів 2004-го року здійнялися акції протесту.

За попередніми результатами другого туру, оголошеними 21 листопада Центральною виборчою комісією, перемогу в президентських перегонах здобув Віктор Янукович. Масові та брутальні фальсифікації під час голосування та підрахунку голосів збурили українське суспільство. Прихильники опозиційного кандидата – Віктора Ющенка, 22 листопада вийшли на мітинги незгоди. Протестний рух охопив найбільші міста України, а центром став Майдан Незалежності у Києві. Внаслідок цих подій відбувся повторний другий тур президентських виборів за результатами якого переміг Ющенко.
У листопаді 2005 року новообраний Президент заснував свято – День Свободи.
У грудні 2011 року наступний Президент України Віктор Янукович скасував День Свободи і об’єднав його з Днем Соборності.
21 листопада 2013-го року на Майдані Незалежності у Києві розпочалася акція протесту проти рішення Кабінету Міністрів України призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Спочатку зібралося декілька сотень, а вже 24 листопада – понад сто тисяч прихильників євроінтеграції.

"... Український народ - Великий!" Операція "Запад" - до 76 роковини від початку проведення радянськими карально- репресивними органами операції «Захід»

Операція "Запад"

«Не злякаєте мене Сибіром! Не буде мене – будуть другі. Всіх не вивезете, не розстріляєте, бо український народ великий! І Україна буде таки Самостійна. Ви ж як падло будете гнити по ровах та багнюках!» За ці сміливі слова даного громадянина скатували большевики до непритомности, вкинули на віз і повезли на залізницю. Кидаючи хату, старі люди казали на прощання: «везіть куди хочете. Беріть все, що придбали за ціле своє життя, бо ви звикли жити чужим добром і трудом. Але подавитеся ви ще цим всім! ...»

«Виселення сімей оунівців та бандитів, як показав досвід, стало надзвичайно ефективним засобом боротьби з оунівським підпіллям та бандитизмом, значною мірою сприяло деморалізації підпілля та банд, підштовхувало до явки з каяттям, перешкоджало оунівським керівникам вербувати нових членів ОУН…, скорочувало базу прихильників, оскільки місцеве населення, знаючи про такий репресивний захід, як виселення сімей, відмовлялося надавати бандитам матеріальну допомогу».

Екологічна сторінка: "Збережемо довкілля заради життя" До Всесвітнього дня охорони місць проживання

 

6 жовтня – Всесвітній день охорони місць проживання.

День охорони місць проживання або Всесвітній день середовища проживання, відзначають у всьому світі 6 жовтня. Це свято було затверджено у 1979 році в рамках Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі.

Людство своєю діяльністю вже давно впливає на природу, змінюючи її.

Все менше залишається місць незайманої природи, та все більше територій переходять до розряду сільгоспугідь, пасовищ. Все більше розростаються міста, збільшуються площі під видобуток корисних копалин, будівництво заводів та інших об’єктів народного господарства.

"Великий Галичанин Ігор Ґерета" До 85-річчя від д/н Ігора Ґерети

 

Великий Галичанин  - Ігор  Ґерета 

Ігор Ґерета — учасник визвольного руху шістдесятників, зокрема керівник його тернопільського середовища. Метою цього руху було повалення радянської влади в Україні й відновлення державної незалежності.

Ігор Петрович Ґерета народився 25 вересня 1938 року в с. Скоморохах Тернопільського району. Його батько – священик, поет і композитор, мати – диригентка церковних хорів. Виріс у с. Велика Березовиця, де закінчив середню школу (тепер Тернопільська школа № 8). У 1962 році здобув вищу історичну освіту в Чернівецькому університеті й від того часу працював на різних наукових посадах у Тернопільському краєзнавчому музеї. У 1966 році був засуджений за антирадянську діяльність, спрямовану на відновлення незалежної української держави на п’ять років (умовно). До розпаду Радянського Союзу перебував під наглядом органів держбезпеки та партапарату. Незважаючи на постійне переслідування та утиски, займався науковою та громадською роботою.

Криниця українських традицій: «Ой, на Івана, та й на Купала»

 Ой, на Івана, та й на Купала

Одним із найулюбленіших свят наших предків був день Івана Купала, який присвячували літньому сонцестоянню. Нині українці святкують це свято так само, як за дохристиянських часів.

Ще в давні часи липнева ніч вважалася наповненою особливою енергією та містикою. В дохристиянські часи це вважалося днем літнього сонцестояння, коли наставала найкоротша ніч. З приходом християнства все кардинально змінилося. 7 липня Церква вшановує свято Різдва Іоана Предтечі, тому день Івана Купала присвятили цій важливій події. Назва походить від слова "купатися". Хоча в дохристиянські часи вона була пов'язана з язичницьким богом квітів Купалою.

Історія цього свята розпочалася задовго до приходу на територію сучасної України християнства. Наші предки полюбляли збиратися на різноманітні зібрання для проведення обрядів у період літнього сонцестояння. Зазвичай його присвячували богу Сонця — Ярилі. В ці дні особливою силою наділяли воду. Вірили, якщо зануритися у водойму, то можна очиститися від усього злого. Так само очищували тіло та душу стрибки через багаття.

На початку липня у людей вже з'являвся вільний час, щоб зайнятися збиранням першого врожаю, лікарських трав, квітів, ягід. Коли на українські землі прийшло християнство, деякі традиції вирішили залишити, щоб людям було простіше перейти на нову віру. Тільки обрядову частину приурочили Іоану Предтечі, який став символом очищення. Адже саме він охрестив Ісуса Христа.

Звичайно ж, у таке важливе свято наші предки не могли обійтися без обрядів. За народними віруваннями, цього дня обов'язково йшли до водойми, купалися там, щоб очиститися від зла, отримати сили та покращити здоров'я. А ось в ніч проти 7 липня було заборонено заходити у воду, тому що русалки можуть потягнути на дно. Обрядовим деревом дня вважалася верба, яку називали Мареною. Дівчата прикрашали це дерево квітами, різнокольоровими стрічками. Головним атрибутом вечора вважалося багаття. Викладали його зазвичай навпроти дерева.

Стрибки через багаття важалися такими, що очщають. Також через полум'я стрибали молоді пари, взявшись за руки. Вважалося, якщо не відпустити одне одного, тоді незабаром одружитеся. Селяни проганяли через вогонь навіть худобу, щоб вона давала якомога більше молока і не хворіла. Якщо у родині хворів малюк, у багатті спалювали його сорочку. Вірили, що тоді дитина одужає.

Ворожіння дівчат було ще одним незмінним атрибутом Івана Купала. Молоді й незаміжні традиційно проводили обряд на нареченого. Для цього плели вінки з квітів, рослин, зелені, ставили всередину невеликі свічки, запалювали їх і пускали за водою. Вінок мав прибитися до берега. Вважалося, з якого боку він це зробить, з того і прийде наречений. Якщо вінок йшов на дно або зупинявся, отже, дівчині ще ходити в дівках цілий рік.

Молодики шукали в ніч проти 7 липня рідкісну квітку — цвіт папороті. Існувало повір'я, що вона з'являється лише раз на рік і в нічний час. Той, хто знайде цвіт папороті, зможе лікувати будь-які хвороби та розумітиме мову звірів і птахів.

У свято Івана Купала готували традиційні страви: квас, кашу, солодкі вареники. Кашею пригощали жебраків, а вже потім їли самі. Все це робилося для залучення добробуту та щастя.

Онлай-урок: «Стежками правил дорожнього руху»

 

У літню пору діти проводять на вулиці більшу частину дня.

Батьки відповідають за безпеку дітей, але не можуть бути поруч з ними абсолютно весь час. У школі це завдання лягає на плечі вчителів. Але хто несе відповідальність за безпеку дитини на дорогах? Кожна дитина повинна знати правила дорожнього руху і безпеки.

До того часу, коли дитина підросте настільки, що зможе сама виходити з дому, ви повинні навчити її правил. Під час прогулянок з дитиною перевіряйте на практиці, чи правильно вона їх зрозуміла. А перш ніж відправляти своїх дітей, в тому числі й підлітків, самостійно гуляти на вулицю, зайвий раз нагадайте їм правила безпеки на дорозі.

 

1. Звертай увагу на сигнали світлофора

Розкажіть дитині про те, що означає кожен колір світлофора. Зауважте, що світлофор із зображення людини, яка йде — призначено для пішоходів. Переходити дорогу можна тільки тоді, коли він світиться зеленим. Але перед цим потрібно подивитися праворуч і ліворуч, щоб переконатися, що не наближається автомобіль.

У жодному випадку не можна переходити дорогу, якщо зображення з чоловічком горить червоним кольором.

Шедеври літературного світу: "Детектив тривалістю в життя" Артур Конан Дойл

Детектив тривалістю в життя

22 травня 1859 року в Единбурзі народився Артур Конан Дойл – популярний британський письменник, ім’я якого відоме у всьому світі. Саме він є автором творів про Шерлока Холмса. При цьому далеко не всі знають, що письменник працював у різних жанрах. Він писав не тільки детективи, а й інші твори, багато з яких згодом екранізувалися.
Артур Конан Дойл умів утримувати увагу читача. Його романи захоплюють з перших сторінок. При цьому, щоб дізнатися розв’язку, необхідно дочитати до кінця. Часто вона виявляється дуже несподіваною.
І якщо літературні герої автора «на слуху», то про нього самого відомо не так багато.

Історичний навігатор: «Головному Отаману Армії УНР – Слава!» Симон Петлюра

 

Головному Отаману Армії УНР – Слава!

СИМОН ПЕТЛЮРА

22 травня 2023 року виповнюється 144 роки від дня народження державного та громадсько-політичного діяча, Голови Директорії, Головного Отамана Військ і Флоту Української Народної Республіки Симона Петлюри

В російській свідомості було три види українця-ворога: мазепенці, бандерівці, а посередині, між ними – петлюрівці.

Історичний онлайн навігатор: «Павло Скоропадський – Гетьман - українізатор» До 150-річчя від д/н П. Скоропадського

Павло Скоропадський – Гетьман - українізатор

15 травня виповнюється 150 років з дня народження гетьмана Павла Скоропадського – однієї з найбільш знакових постатей українських Визвольних змагань 1917-1921 років.

Сумнівно, що цей ювілей буде належно відзначений. Й причина не лише нинішня гостра фаза російсько-української війни.

Скоропадський українцями належно не поцінований. На це є різні причини. Зокрема, його аристократизм, який ментально не відповідав демократичній (чи навіть – анархічній) вдачі більшості українців. А ще – вал «чорного піару», який забезпечили не лише політичні супротивники гетьмана, що зуміли повалити його владу, але й також більшовики.

І для перших, і для других, які дотримувалися лівих і популістських ідей, правий консерватор Скоропадський був однозначно чужим. Яких йому лише гріхів не приписували!

Історичний екскурс: «Війні немає забуття» До Дня памʼяті та примирення

Війні немає забуття

Щороку 8 травня в Україні та світі відзначають День пам’яті та примирення.

Друга світова війна 1939–1945 років стала найбільшою трагедією загальносвітового масштабу у ХХ ст. Забравши десятки мільйонів життів, зламавши долі сотням мільйонів людей, зруйнувавши вщент цілі міста й навіть країни, вона проклала свій кривавий шлях також і Україною.

Фронт двічі прокотився землями України — спочатку із заходу на схід, потім зі сходу на захід. Мільйони українців поклали життя заради перемоги над нацизмом і відновлення миру. Мільйони зазнали поневірянь під час і після завершення війни, яка давалася взнаки впродовж наступних десятиліть і є відчутною до сьогодні.

Краєзнавчий орієнтир: "Тернопіль мій від "А" до "Я""

Тернопіль мій від "А" до "Я

Тернопіль – це не тільки рідне місто, це ще й історія та неповторна родзинка, яку хочеться кожного разу смакувати знову і знову. Затишне місто, для людини із мегаполісу на перший погляд може виявитись повільним, але навіть у цьому є його свій шарм. Часто людина живе тут так багато років, проте не завжди достеменно знає усі його цікавинки.

 

Озброївшись природньою цікавістю та начитавшись інформації різної, ми отримали список цікавих фактів про рідне місто:

Історичний онлайн-хронограф: «Гортає пам’ять скорботні сторінки» До Міжнародного дня визволення в’язнів фашистських концтаборів

 Гортає пам’ять скорботні сторінки

В цей день весь світ віддає данину скорботної пам’яті жертвам нацизму, які загинули в фашистських концтаборах.

Цю дату згідно з рішенням Генеральної Асамблеї ООН було встановлено в пам’ять про інтернаціональне повстання в’язнів найбільшого концентраційного табору – Бухенвальд. Саме 11 квітня 1945 року останній в’язень вийшов з його воріт із сумно відомим написом “Jedem das Seine” – “Кожному своє”.

Після цього хвиля звільнень досягла інших концтаборів – Дахау, Освенціма, Майданека тощо. І відтоді, ця пам’ятна дата болить незагойною раною в серцях народів світу.

Літературна онлайн стежина: «Грані великого таланту. Олесь Гончар» До 105-річчя від дня народження Олеся Гончара

Грані великого таланту. Олесь Гончар

 

Росію погубить ненависть, яку вона розпалює в собі,

 – ненависть до України.

Олесь Гончар

3 квітня виповнюється 105 років від дня народження Олеся Гончара, автора “Прапороносців”, “Тронки”, “Людини і зброї” та забороненого на 20 років “Собору”.

Письменника, який отримав низку нагород та премій від “совєтів” і який водночас не погоджувався писати хвалебні твори про представників радянської влади, за що отримував листи із погрозами. Коли йому запропонували написати “так, як треба” роман про Українську повстанську армію, він відмовився: “Правду ви мені все одно не дасте написати, а неправду – не хочу!”

«Міфи і правда про СС «Галичина» 80- річчя дивізії «Галичина»

80- річчя дивізії «Галичина»

14-а піхотна (гренадерська) дивізія «Галичина» – частина у складі військ була створена 28 квітня 1943 року. Після розгрому під Сталінградом взимку 1943 року, нацистському командуванню стало остаточно зрозуміло, що без широкого залучення місцевих добровольців у Німеччини не залишається шансів. Німецька пропаганда, називаючи власну експансію «Європейським хрестовим походом проти більшовиків», почала організовувати нові дивізії. Загалом гітлерівська Німеччина створила близько двох десятків національних дивізій Ваффен СС: хорватську, угорську, голландську, французьку, італійську, фінську, естонську та інші. Практично представники всіх європейські народи воювали у нацистських збройних підрозділах. Але умови, за яких вони туди потрапляли, часто були принципово різними. Одна історія – колаборанти-французи, чию країну було розгромлено Німеччиною у 1940 році, і зовсім інше – представники країн Балтії, окупованих Совітами унаслідок пакту Молотова-Ріббентропа серпня 1939-го. І ще інше – дивізія СС «Галичина»…

Ми зібрали міфи і правду про дивізію СС "Галичина". Корисно знати всім!

Хроніки української мови: "Доля мови - доля народу"

 

Доля мови - доля народу

Як боролися з українською мовою.

 Хроніка заборон за 400 років

Українську мову обмежували, забороняли і відміняли протягом останніх чотирьох сторіч. Офіційно - циркулярами, указами, законами, анафемами тощо.

Пропонуємо згадати, скільки разів за останні 400 років намагалися обмежити вживання української.

З історії заборон української мови

1622 — наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні "Учительного Євангелія" К. Ставровецького.

Духовна сторінка: "Йосиф Сліпий. Подвиг в ім’я Бога.

Йосиф Сліпий.  Подвиг в ім’я Бога

17 лютого цього року відзначаємо 131-літні уродини видатного діяча Української Греко-Католицької Церкви, Патріарха Йосифа Сліпого. Під його проводом УГКЦ пережила найтяжчі роки переслідувань і зберегла свою структуру та ідентичність в Україні та в країнах розселення українців.

      Патріарх Йосиф Сліпий - український церковний діяч, єпископ Української греко-католицької церкви, кардинал католицької церкви; з 1 листопада 1944 року — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський, з 23 грудня 1963 року — Верховний Архиєпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви.

1892    (17 лютого) Йосиф Коберницький Дичковський Сліпий народився в с. Заздрість, Теребовлянського повіту на Тернопільщині в багатодітній родині (восьмеро дітей). Батько Іван Коберницький Сліпий, мати Анастасія Дичковська. Сліпий – псевдонім діда, який перейшов на сина, а потім і на внука.

День ЄДНАННЯ

 

Єднаймося заради УКРАЇНИ

Єднаймося, українці,

Бо в Єдності сила,

Щоб ніяка біда в світі

Нас не надломила.

Щоб коріння українське

Проростало глибше,

І щоб ворог дальній й близький

Боявся ще більше.

Єднаймося браття й сестри,

Тільки разом зможем

Наш не легкий Хрест донести,

Поможи нам, Боже!

Ми, українці, різні за віком, за статтю, професією, освітою, релігією і живемо у різних місцях. Але всі ми відчуваємо багато спільного: ненависть до ворога, біль від наших втрат, вдячність нашим воїнам, любов до УКРАЇНИ. А ще нас всіх об`єднує віра в нашу майбутню ПЕРЕМОГУ.

Сьогодні Україна вдруге відзначає День Єднання. І на честь цього свята наша книгозбірня провела патріотичний флешмоб #Єднаймося_заради_України. Участь в флешмобі приймали як наші читачі і друзі, так і наші колеги.

Василь Королів-Старий - син великої надії

Василь Королів-Старий - це псевдонім українського письменника-казкаря Василя Костянтиновича Короліва. Відомий дитячий письменник А. Костецький зробив припущення, що додатком „Старий” В. Королів хотів підкреслити, „що він начебто такий-собі сивобородий дідусь, який малим онучатам розповідає всілякі химерні казочки”. Також можете прочитати оповідання "Хуха-моховинка" (для зручності в повноекранному режимі).

Прапрадід Короліва-Старого прийшов на Україну, як старшина шведської армії Карла XII. та був ранений під Полтавою відповідно дні свої провів на засланні, прадід був ігуменом Соловецького манастиря, а батько професором гімназії в Полтаві, а потім, як православний священик, парохом у Диканці, де 16 лютого 1879 р. народився Василь, є припущення, що він народився в селі Ладан Прилуцького повіту на Полтавщині. Коли йому виповнилося 10 років пішов навчатися в духовну бурсу в Полтаві, де вчився з Симоном Петлюрою.

Перша в Україні книга — «Апостол» 15 лютого 1574-го

 

Перша в Україні книга — «Апостол»

 Івана Федорова

Друкар Іван Федорович 15 лютого 1574-го завершив роботу над першою надрукованою книгою на території України - "Апостолом". Протягом року працював над нею у львівській друкарні. У ній міститься церковнослов'янський переклад "Діянь і послань апостольських".

"Церковні начальники і вчителі через заздрість у багатьох єресях мене звинувачували. Хотіли благо на зло перетворити і Божу справу остаточно занапастити, як це властиво неосвіченим і нетямущим в науках людям. Вони мистецтву граматики не навчені і духовного розуму позбавлені. Заздрість і ненависть погнала нас від родичів наших і в інші країни невідомі переселила", - пише Іван Федоров у післямові до "Апостола" про роботу у Москві.

           

Працює там з 1563-го. Але духовенство спалює його цех. Тоді він разом із сином Іванком та другом Петром Мстиславцем їде до Вільно – столиці Великого князівства Литовського. Приймає їх король польський і великий князь литовський Сигізмунд Август. Наказує видати Івану та його сину по два злотих на власні потреби. Дозволяє працювати у його володіннях. Покровителем призначає литовського коронного гетьмана Григорія Ходкевича.

Разом із Петром Мстиславцем друкує Учительне Євангеліє. Використовує папір з філігранню. Вдосконалює верстат. Тоді ж знайомиться із гуманістом, філософом та друкарем Симоном Будним, діляться досвідом щодо друкарської справи. Будний гостро підтримує ідеї реформації, дотримується кальвіністських поглядів, працює над перекладом Нового Завіту з латини на церковнослов'янську книжку мову.
"Як самі мені повідомили друкарі, багато недавніх і невеликих помилок за старими книгами виправили, - пише Будний про діяльність Федорова у Ходкевича в передмові до свого Нового Завіту 1574 року. - Але старі маркіоновські, гомозіанські та інших єретиків викривлення не за московським зібранням книг правити. І замало для цього голів Івана Федорова та Петра Мстиславця. Зробили те, що могли. За це інші повинні бути вдячні. Але і це ще малий початок".

Іван Федоров служить особистим секретарем гетьмана. Друкує Часословець та Псалтир. Але конкурента побоюється католицьке духовенство, яке гарно заробляє на рукописних книгах. Воно тисне на Ходкевича, заважають працювати Федорову. Гетьман змушений закрити друкарню.
"Він звелів мені роботу припинити і мистецтвом рук наших знехтувати. В селі займатись землеробством розпорядився і так продовжити життя в цьому світі. Але це не пристало мені - плугом або посівом насіння життя своє коротати, бо є у мене замість плуга - мистецтво, знаряддя для роботи, а замість хлібного насіння я повинен духовні насіння по всесвіту сіяти і всім по порядку роздавати духовну цю їжу", – згадує Федоров у "Апостолі". Важко переживає цю звістку.

"І в самоті, коли я до себе повертався, багато раз я сльозами своє ложе напував, все це обдумуючи в серці своєму, як би не приховати в землі таланту, дарованого мені від Бога", - пригадує в Апостолі.

Та переконаний, що має й далі займатись друкарством, знаходить вихід. Вирішує покинути Заблудів і йде до Львова. Ходкевича згадує з щирою вдячністю і молиться за його сім'ю.

Основні дати

1563 – засновує власну друкарню у Москві за згодою царя Івана IV Грозного. Працює над виданням "Апостола", через декілька років його друкарня була знищена духовенством, змушений рятуватись втечею на землі Великого князівства Литовського.

1568 – на службі у Ходкевича видає "Учительне Євангеліє", згодом "Часословець та Псалтир".

1572 – переїжджає до Львова.

1574, 15 лютого – друком виходять Львівський "Апостол" та "Буквар" - перші в історії друковані книги на теренах України.

1578 – переїжджає до Острога де потрапляє під покровительство українського магната та великого мецената Костянтина-Василя Острозького. На кошти князя засновує нову друкарню.

1581 – на замовлення князя Острозького видає Острозьку Біблію – перше повне видання всіх книг святого письма церковнослов'янською мовою.

1580 – пориває з князем Острозьким і повертається до Львова, але відновити права на друкарню не вдається, вона переходить у власність Львівського Успенського братства. Пориває з книгодрукуванням та займається литтям гармат.

1583 – помер. Нині похований у храмі Успіння Пресвятої Богородиці у Львові.