Презентація постаті письменника: «Драми життя і творчості Володимира Ґжицького »

 /до 130-річчя від дня народження/

Володимир Зенонович Ґжицький

(15.10.1895 -19.12.1973) — 

український письменник, публіцист, перекладач та мемуарист.

 (псевдоніми:  Вигнанець, Мрія)   

Народився Володимир Ґжицький 15 жовтня 1895 р. в с. Острівець, на Тернопіллі, в сім’ї вчителя. Від 1900 р. жив у селі Довге на Теребовлянщині. Закінчив гімназію в Тернополі. У 1918 році був мобілізований до австро-угорського війська. Володимир навчався в офіцерській школі в Єгендорфі, потім – у Кам’янці – Струмиловій. Після розпаду Австро-Угорщини поручник Ґжицький служив у Українській Галицькій Армії (УГА). Коли військо УГА було розбито він вирушив на «велику Україну», перейшов Збруч, добрався у 1919 р. до Харкова. Працював на різних роботах — робітником у млині, розносив газети і т. ін. Навчався у Харківському інституті сільського господарства й лісництва, який закінчив 1926 року.

Працювати ж довелося в системі Наркомосу та Наркомпроду в Харкові.

 Друкуватися Ґжицький  почав від 1922 року, належав до Спілки українських селянських письменників «Плуг» та літературної організації «Західна Україна». Видав поетичну збірку «Трембітині тони», драматичні твори для дітей, які успішно ставили у Харкові: «По зорі», «Вибух», повість «Муца»,  п’єсу «Наступ».

У складі кінописьменницькоï експедиціï, яку очолював О. Довженко, Володимир Ґжицький вирушив на Алтай. Він провів літо у віддаленому селі на березі Кара-Кол (Чорного озера), серед аборигенів гірського краю — ойротів. Згодом написав про них роман «Чорне озеро», який  приніс йому всесоюзне визнання. Роман був опублікований в альманасі «Літературний ярмарок», пізніше вийшов окремими виданням. Автор зобразив незайманість природи, самобутнє життя, прадавню історію і як нова влада сприяє руйнуванню життя маленької народності, нові порядки знищують природу й калічать характери людей на Алтаї. 

 У 1932 письменник видав актуальний для того часу  роман  про життя шахтарів Донбасу - «Захар Вовгура».Та хвиля репресiй не обминула і його. 7 грудня 1933 він був заарештований органами ГПУ за звинуваченням у приналежності до контрреволюційноï організації УВО (Украïнська військова організація) та участь у терористичній діяльності. 23 лютого 1934 засуджено до 10-ти років виправно-трудових таборiв. Покарання В. Ґжицький відбував у Сибіру, заслання затягнулося на 21 рік.  У 1956 його було реабілітовано з поновленням у СПУ та дозволом жити у Львові.

Пiсля повернення в Україну письменник написав автобiографічну трилогiєю — «У світ широкий», «Великі надії», «Ніч і день» — епічна, широкопланова розповідь про долю інтелігента в тоталітарній державі.

Написав історичні романи —  «Опришки» та «Кармалюк», автобіографічну повість «Слово честі», ряд творів для дітей та про природу. Перекладав з польської літератури, зокрема твори Ґ. Запольської та А. Міцкевича. Книга спогадiв «Мої побратими», подана ще за життя Ґжицького до друку, так i не вийшла.

Помер письменник 19 грудня 1973 р. у Львові.