Володи́мир
Лучаківський (1838 р. н. – 1903 р. с.) — український громадський діяч,
письменник, перекладач, адвокат і перший українець — бургомістр у Тернополі.
На початку 70-х років ХІХ століття він був
найвизначнішою постаттю поміж українців не тільки Тернополя, але й всього
Поділля.
Володимир Лучаківський народився 19 березня 1838 року
в селі Ременові ( нині Кам'янка-Бузький район, Львівщина) в сім'ї священика
УГКЦ о.Дмитра Лучаківського та його дружини Антоніни Дольницької. Маленьким
хлопчиком, разом з батьками переїхав у село Довжанка недалеко від Тернополя, де його батько був
парохом.
Після закінчення Тернопільської гімназії, яку закінчив
на відмінно, навчався на правознавчому факультеті Львівського університету. У
24 роки став єдиним адвокатом-українцем у Тернополі. У 1867 році захистив
докторську дисертацію з права у Ягеллонському університеті м. Кракова.

Працюючи крайовим адвокатом, Лучаковський швидко став
відомим і популярним серед українців й інших небагатих тернополян. Авторитет і
прихильність містян здобував завдяки своїй чесності та доброзичливому ставленню
до людей різних статків та національностей. Він допомагав усім українським
інституціям. Був одним із керівників редакційного гуртка «Правди», чверть
століття очолював «Руську Бурсу» (закладена 1873 році), був головою філії
товариства «Просвіта», співорганізатором українських товариств у місті:
«Міщанське братство», «Приятелі музики», філії товариства «Рідна школа», співзасновник
«Народної Ради» у Львові (1885). Активно займався літературною творчістю. Переклав
з німецької та польської мов близько 20 п’єс, що свого часу були основним
репертуаром українського театру Галичини. Написав також свої п'єси «Іспит на
мужа» і «Несподівані женихи». Автор
поеми «Смерть князя Олега», статей-біографій, оповідань, гуморесок: «Пан
Боніфат», «Пригоди в моїй поїздці», «По матурі». Друкувався у «Правді», «Зеркалі», «Ділі»,
«Просвіті». Переклав українською мовою з німецької «Карний закон». Видав друком
«Причинок до етнографії галицького Поділля» (Тернопіль, 1883).

Уже будучи відомим громадським діячем, неодноразово
обирався радним та заступником бургомістра.
З 1896 по 1903 роки –
доктор Володимир Лучаківський був
бургомістром Тарнополя. 
За
його керівництва у місті прокладено електричне освітлення, телефон, водогін,
каналізацію, завершено будівництво міської лікарні, збудовано нове приміщення
для Вищої реальної гімназії в Тарнополі (тепер — Українська гімназія ім. І.
Франка), відкриття української гімназії, закладено «Парк Здоров’я» у Великих
Гаях (у той час входили до складу нашого міста) (в народі парк називали
«Лучаківка» або «Володимирівка») А також, здійснювалася забудова Тарнополя за
європейським зразком, зокрема в стилі архітектури модерну (сецесії), зведено
низку споруд цивільного та релігійного призначення, які й тепер є окрасою
міста.
Володимир
Лучаківський помер 11 квітня 1903 р. в Тернополі, де й похований на
Микулинецькому кладовищі.
На
знак поваги до заслуг В. Лучаківського перед містом вже в 1904 році його іменем
назвали вулицю у районі Старого парку, але в радянські часи її перейменували на
вулицю М. Коцюбинського. І тільки у час національного відродження на початку
1990-х років імʼя бургомістра-українця знову зʼявилось на карті міста.