Творчий портрет: «Пам’яті Галини Гордасевич»

 / до 90-річчя від дня народження/ 

І хоч брела крізь горе бродом,

Була я зі своїм народом.

                               Г. Гордасевич

Галина Гордасевич (1935-2001) - поетеса, співзасновниця Донецького Товариства української мови та Донецького крайового Руху. Була засуджена комуністичною репресивною системою до 10 років таборів за «складання націоналістичних віршів та антирадянську агітацію серед студентів».

/Родина Гордасевич (прибл. 1938 р.)/

Народилася 31 березня 1935 року в м. Кременці на Тернопільщині в родині священника і політв'язня Леоніда Гордасевича та Олени з родини Хомчуків. Мати закінчила учительську семінарію, була розвиненою й освіченою жінкою з певним літературним обдаруванням, друкувалась під псевдонімом Олена Волинянка у 1930 році у львівському часописі «Жіноча доля» та американському часописі «Україна». Батько Леонід закінчив духовну семінарію в м. Кременець. У липні 1946 р. був заарештований і ув'язнений за ст. 54-1 «а» до 10 років таборів за відмову порушити таємницю сповіді. Відбував покарання на  колимській каторзі в ГУЛАгівських таборах. Повернувся в Україну у 1959 р., далі проповідував Слово Боже.

Коли Галина була маленькою, отець Леонід Гордасевич отримав парафію на Поліссі. Там майбутня поетеса провела дитячі і юнацькі роки. Поліські ліси та діброви, навіювали лірично-поетичний настрій. Тут вона творила і декламувала поезії, а коли приходила додому, брала олівець, папір і записувала складені вірші, які тримала в пам’яті. Дар віршування вона успадкувала від матері.

 Навчання давалось Галині легко,  змалечку захоплювалась читанням. У 1950 р. з похвальною грамотою закінчила 7-річну школу у с. Кричильськ. Без іспитів вступила до Острозького педагогічного училища.  Через те, що вона приховала правду про батька, потрапила під безпідставні підозри НКВД у зв’язках з націоналістичним підпіллям. Єдину з групи її не приймали до комсомолу. Після арешту батька, мати ледь перебивалася з хліба на воду з молодшою донькою. Живучи на квартирі Галина мусила самотужки дбати про себе: жила впроголодь, лише на стипендію. На другий курс перевелася в педучилище у м. Костопіль на Рівненщині, щоб бути ближче до бабусі. У березні 1952 року Галина Гордасевич була затримана міліцією на три доби за провокативним звинуваченням у крадіжці. При обшуку виявили щоденник і вірші, справу передали до Рівненського обласного управління КДБ, де від 16-літньої дівчинки домагалися зізнання в антирадянських настроях. Слідчий, розумівши безпідставність звинувачень, співчував дівчині, навіть підгодовував її, але справу про «антирадянську агітацію» за ст. 54-10 таки сфабрикував. У ній фіґурувала єдина листівка, яку Галину спровокувала написати подруга, та вірші типу «Зазеленіла ружа в полі, а я, всміхаючись, іду назустріч невідомій долі». А радянські люди повинні знати, що треба йти до комунізму. Це вирішило подальшу долю Г. Гордасевич. 31 липня 1952 р. була засуджена Рівненським обласним судом до 10 років ув'язнення

Покарання відбула неповних три роки, спочатку у таборі для жінок-інвалідів поблизу Чернігова, потім перевели в Одесу, де вона шила білизну для солдатів. У вересні 1953 року Галину перевели до Куйбишева, де вона працювала на заводі будівельних деталей. За Указом 1954 р. її як малолітню і за добру роботу суд скоротив термін ув'язнення на дві третини. 23 грудня 1954 року Галина вийшла на волю.

Згадуючи ті роки, поетеса напише у вірші

«Для мене «культ» - не абстрактне поняття…»

Та коли у дівчат були перші побачення,

Коли їм хлопці почали всміхатися,-

Я заповнювала блоки бетоном,

Я розвантажувала баржі з цементом.

Я бережу свої згадки, як ордени,

Найстрашніша із зрад - це себе зрадити.

І якщо я все це разом з країною

Змогла перетерпіти і подолати,

Значить, стала я мудрою,

Значить, стала я сильною,

Значить, в світі ще мушу зробити багато.

Після звільнення Галині не було куди повертатися, мати і сестра поїхали в Сибір до батька. У Рівному її не прописали. Зупинилася в м. Костополі у бабусі, а через кілька днів завербувалася на Донбас, де минула більша частина її життя.

Спочатку працювала різноробочою на будівництві, потім — у Макіївці на труболиварному заводі. Тут же, на Донбасі, здобувала освіту — заочно навчалася в школі робітничої молоді, Донецькому індустріальному інституті (не закінчила за сімейними обставинами), на театральному відділенні культосвітнього училища. Була керівником драмгуртка в шахтарському селищі Ханжонково, після переїзду в 1962 році в Донецьк працювала друкарем в Донецькiй обласнiй друкарнi, редактором у Донецькому «Будинку преси», сценаристом у «Донбитрекламі».

 Паралельно займалася творчістю. У 1960-х стала членом донецького літоб’єднання «Обрій» під керівництвом письменника Йосифа Курлата, закінчила Московський літературний інститут, зблизилася з шістдесятниками Іваном та Надійкою Світличними, Аллою Горською, Євгеном Сверстюком, В’ячеславом Чорноволом. У 1966 році вийшла друком перша поетична збірка «Веселки на тротуарах». Займалась перекладацькою діяльністю. Вільно володіла польською, словацькою, болгарською мовами. Добре знала англійську, латинську, італійську та іспанську мови.  Г. Гордасевич пощастило уникнути арешту в часи розгрому «шістдесятництва», але її творче життя було поставлене владою на паузу. До Спілки письменників України її прийняли лише в 1983 році.

Та Гордасевич  вистояла. І з початком хвилі національно-демократичного відродження поринула в боротьбу. 

/Г. Гордасевич (в центрі) серед учасників Донецького обласного Товариства української мови - Донецького НРУ на сходинках Донецького університету./

Вона була серед ініціаторів створення Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка на Донеччині, як делегат Всеукраїнського установчого з’їзду Товариства української мови (в січні 1990 року була обрана до Великої Ради), членом оргкомітету по створенню Народного Руху України, учасником установчої конференції зі створення Народного Руху України в Донецьку, членом обласного Проводу.

У 1990 році Галина Гордасевич переїжджає до Львова, де долучається до громадської роботи.  У 1991 році стає членом оргкомітету зі створення Демократичної партії України, делегатом Установчого з’їзду ДемПУ, де була обрана до Національної Ради. Реабілітована 11 травня 1992 р.

Лауреат літературного конкурсу «Шістдесятники» за 1996 рік, премій імені Олександра Білецького в галузі критики, імені Валерія Марченка в галузі публіцистики за 1997 рік.

Померла Галина Гордасевич від інсульту 11 березня 2001 року. Похована за її заповітом на Монастирському цвинтарі в Кременці.

                                                         

                                     /Могила поетеси – Г.Гордасевич/ 

Джерело:

1. Галина Гордасевич: «Йти просто по землі крізь терни…»: Літературно - краєзнавчий нарис. 

https://bibliokids-mrpl.com.ua/images/OurEditions/gordasevich.pdf

2.Український інститут національної пам’яті

1935 - народилася Галина Гордасевич, поетеса

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/berezen/31/1935-narodylasya-galyna-gordasevych-poetesa