Шкіц до портрета П. Тимочка: «Поет за покликанням»

 до 100-річчя від дня нар. П.Тимочка

Тимочко Петро 

(1925 – 2005)

– поет, перекладач, драматург, публіцист, громадський діяч. Лауреат премій ім. Братів Богдана і Левка Лепких, ім. У. Самчука, ім. М. Рильського. Нагороджений орденом “За заслуги III cт.”. Член НСПУ (1990). Переможець обласного конкурсу “Голос серця” (1997).

Народився 1 серпня 1925 року у с. Івачів Долішній біля Тернополя. Закінчивши народну школу, вступив у Тернопільську українську гімназію товариства «Рідна школа», яка згодом стала середньою школою № 1. Поетичні твори почав писати в гімназійні роки. Перші два надрукував львівський молодіжний літературний журнал «Дорога» у 1942 р.  Влітку 1943 року хлопець вступив добровольцем у дивізію «Галичина». Тут впродовж року отримав вишкіл піхотинця та військового телефоніста, а під час остаточного формування частин його призначили обслуговувати комутатор штабу 31-го піхотного полку.

У липні 1944 р. П. Тимочко брав участь у битві під Бродами, у ході важких боїв потрапив у радянський  полон.  Кілька днів полонених утримували на збірному пункті неподалік Золочева. А в ніч під 1 серпня 1944 року його разом з іншими полоненими відправили товарними вагонами у ГУЛАГ на території Підмосковського вугільного басейну на шахтарські роботи.  Деякий час  Петро Тимочко працював під землею,  потім став  художником-оформлювачем  у таборі поблизу станції Узлова (нині Тульська область).  У 1947 році після багатьох «фільтраційних допитів» і майже трирічного перебування у таборах, його разом з товаришами  вивезли на спецзаслання в Забайкалля. Тут жив до 1956 року,  працював на копальнях Забайкалля робітником, завідувачем майстерні рудника та гірничим майстром.  Там, у селищі Вершино-Дарасунському Читинської області, склав екстерном іспити на атестат зрілості. У 1954 році почав вчитися у Всесоюзному заочному політехнічному інституті, який закінчив з дипломом гірничого інженера.

У 1956 р. з дружиною і трьома дочками після звільнення повернувся в Тернопіль. Працював майстром, інженером у кар'єрах і на будовах Тернопільської області. Наприкінці 1960-х років  П. Тимочко почав працювати над поетичними перекладами відомих польських та німецьких авторів, які згодом були опубліковані в популярних журналах «Жовтень» (нині «Дзвін») та «Всесвіт».

З 1990 р. після зміни політичного клімату і прийняття в члени спілки письменників України, Петро Тимочко почав друкувати власні поетичні і драматичні твори. Голова тернопільської організації СПУ з 1992 по 1998 роки. Його збірки: «Рідний клин», «Із болем у душі», «В стрімкім потоці часу і подій», «Премудрість Божу в собі я ховаю», «Із вічності у вічність»; драматичні твори: «Трагедія зради, або Українська трагедія», драматична поема-містерія «Пекельний суд», «День перемоги»; переклади: Й.-В. Гете «Невгасима любов» та «Вибрані твори» Ганса Закса; автобіографічна повість «Роздуми над пережитим»; збірник фелейтонів та ессе «Мовчати було б негоже».

 

Помер Петро Тимочко 26 лютого 2005 року, похований в місті Тернопіль.