ОЛЕНА ТЕЛІГА.
КОРОТКЕ ЖИТТЯ ДОВЖИНОЮ У ВІЧНІСТЬ
21 липня, 115 років тому, народилася Олена Іванівна Теліга –видатна поетеса і громадська діячка, борець за волю України, життя і смерть якої є яскравим прикладом вірності своїм переконанням, нерозривності Слову та Вчинку.
Остаточні зміни у світогляді майбутньої поетеси й революціонерки відбулись після її вступу на історико-філологічний факультет Українського педагогічного інституту ім, М. Драгоманова в Празі, де вона близько познайомилась із Н. Лівицькою-Холодною, Ю. Дараганом, Є. Маланюком, Л. Мосендзом, О. Ольжичем та іншими талановитими письменниками “празької школи”.
Зустріч і знайомство Олени Теліги з Олегом Ольжичем стало вирішальним в остаточному виборі: вона стала членом ОУН. Восени 1941 року разом з Уласом Самчуком Олена нелегально повернулася у Київ, де одразу взялася до організації культурного життя України: очолила Спілку українських письменників, розпочала редагувати літературно-мистецький альманах «Літаври» (додаток до газети «Українське слово»). За короткий час навколо Олени Теліги згуртувалася українська творча інтелігенція. Уперше після довгих років більшовизму почали відкрито говорити про власну державність, знову замайоріли жовто-блакитні національні прапори, залунала українська мова, розпочала правитися служба Божа в храмах.
У грудні 1941 року було заарештовано ряд співробітників «Українського слова», що невдовзі припинив своє існування. Смертельна небезпека нависла і над О. Телігою, але вона категорично відмовилася залишити місто, спрямовуючи всі зусилля на роботу Спілки. Вранці 9 лютого 1942 року під час чергового засідання гестапо заарештувало всіх присутніх. Абсолютно непричетний до справ Спілки Михайло Теліга добровільно пішов разом зі своєю дружиною на смерть. Через декілька днів, ймовірно 21 лютого 1942 року, їх розстріляли в Бабиному Яру. Згодом у камері гестапо був знайдений короткий напис під тризубом: «Тут сиділа і звідти піде на розстріл Олена Теліга». Це було останнє свідчення про поетесу і борця, мужність і героїзм якої визнали навіть вороги.
Остаточні зміни у світогляді майбутньої поетеси й революціонерки відбулись після її вступу на історико-філологічний факультет Українського педагогічного інституту ім, М. Драгоманова в Празі, де вона близько познайомилась із Н. Лівицькою-Холодною, Ю. Дараганом, Є. Маланюком, Л. Мосендзом, О. Ольжичем та іншими талановитими письменниками “празької школи”.
Зустріч і знайомство Олени Теліги з Олегом Ольжичем стало вирішальним в остаточному виборі: вона стала членом ОУН. Восени 1941 року разом з Уласом Самчуком Олена нелегально повернулася у Київ, де одразу взялася до організації культурного життя України: очолила Спілку українських письменників, розпочала редагувати літературно-мистецький альманах «Літаври» (додаток до газети «Українське слово»). За короткий час навколо Олени Теліги згуртувалася українська творча інтелігенція. Уперше після довгих років більшовизму почали відкрито говорити про власну державність, знову замайоріли жовто-блакитні національні прапори, залунала українська мова, розпочала правитися служба Божа в храмах.
У грудні 1941 року було заарештовано ряд співробітників «Українського слова», що невдовзі припинив своє існування. Смертельна небезпека нависла і над О. Телігою, але вона категорично відмовилася залишити місто, спрямовуючи всі зусилля на роботу Спілки. Вранці 9 лютого 1942 року під час чергового засідання гестапо заарештувало всіх присутніх. Абсолютно непричетний до справ Спілки Михайло Теліга добровільно пішов разом зі своєю дружиною на смерть. Через декілька днів, ймовірно 21 лютого 1942 року, їх розстріляли в Бабиному Яру. Згодом у камері гестапо був знайдений короткий напис під тризубом: «Тут сиділа і звідти піде на розстріл Олена Теліга». Це було останнє свідчення про поетесу і борця, мужність і героїзм якої визнали навіть вороги.
Немає коментарів:
Дописати коментар