Хроніки української мови: "Доля мови - доля народу"

 

Доля мови - доля народу

Як боролися з українською мовою.

 Хроніка заборон за 400 років

Українську мову обмежували, забороняли і відміняли протягом останніх чотирьох сторіч. Офіційно - циркулярами, указами, законами, анафемами тощо.

Пропонуємо згадати, скільки разів за останні 400 років намагалися обмежити вживання української.

З історії заборон української мови

1622 — наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні "Учительного Євангелія" К. Ставровецького.

Духовна сторінка: "Йосиф Сліпий. Подвиг в ім’я Бога.

Йосиф Сліпий.  Подвиг в ім’я Бога

17 лютого цього року відзначаємо 131-літні уродини видатного діяча Української Греко-Католицької Церкви, Патріарха Йосифа Сліпого. Під його проводом УГКЦ пережила найтяжчі роки переслідувань і зберегла свою структуру та ідентичність в Україні та в країнах розселення українців.

      Патріарх Йосиф Сліпий - український церковний діяч, єпископ Української греко-католицької церкви, кардинал католицької церкви; з 1 листопада 1944 року — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський, з 23 грудня 1963 року — Верховний Архиєпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви.

1892    (17 лютого) Йосиф Коберницький Дичковський Сліпий народився в с. Заздрість, Теребовлянського повіту на Тернопільщині в багатодітній родині (восьмеро дітей). Батько Іван Коберницький Сліпий, мати Анастасія Дичковська. Сліпий – псевдонім діда, який перейшов на сина, а потім і на внука.

День ЄДНАННЯ

 

Єднаймося заради УКРАЇНИ

Єднаймося, українці,

Бо в Єдності сила,

Щоб ніяка біда в світі

Нас не надломила.

Щоб коріння українське

Проростало глибше,

І щоб ворог дальній й близький

Боявся ще більше.

Єднаймося браття й сестри,

Тільки разом зможем

Наш не легкий Хрест донести,

Поможи нам, Боже!

Ми, українці, різні за віком, за статтю, професією, освітою, релігією і живемо у різних місцях. Але всі ми відчуваємо багато спільного: ненависть до ворога, біль від наших втрат, вдячність нашим воїнам, любов до УКРАЇНИ. А ще нас всіх об`єднує віра в нашу майбутню ПЕРЕМОГУ.

Сьогодні Україна вдруге відзначає День Єднання. І на честь цього свята наша книгозбірня провела патріотичний флешмоб #Єднаймося_заради_України. Участь в флешмобі приймали як наші читачі і друзі, так і наші колеги.

Василь Королів-Старий - син великої надії

Василь Королів-Старий - це псевдонім українського письменника-казкаря Василя Костянтиновича Короліва. Відомий дитячий письменник А. Костецький зробив припущення, що додатком „Старий” В. Королів хотів підкреслити, „що він начебто такий-собі сивобородий дідусь, який малим онучатам розповідає всілякі химерні казочки”. Також можете прочитати оповідання "Хуха-моховинка" (для зручності в повноекранному режимі).

Прапрадід Короліва-Старого прийшов на Україну, як старшина шведської армії Карла XII. та був ранений під Полтавою відповідно дні свої провів на засланні, прадід був ігуменом Соловецького манастиря, а батько професором гімназії в Полтаві, а потім, як православний священик, парохом у Диканці, де 16 лютого 1879 р. народився Василь, є припущення, що він народився в селі Ладан Прилуцького повіту на Полтавщині. Коли йому виповнилося 10 років пішов навчатися в духовну бурсу в Полтаві, де вчився з Симоном Петлюрою.

Перша в Україні книга — «Апостол» 15 лютого 1574-го

 

Перша в Україні книга — «Апостол»

 Івана Федорова

Друкар Іван Федорович 15 лютого 1574-го завершив роботу над першою надрукованою книгою на території України - "Апостолом". Протягом року працював над нею у львівській друкарні. У ній міститься церковнослов'янський переклад "Діянь і послань апостольських".

"Церковні начальники і вчителі через заздрість у багатьох єресях мене звинувачували. Хотіли благо на зло перетворити і Божу справу остаточно занапастити, як це властиво неосвіченим і нетямущим в науках людям. Вони мистецтву граматики не навчені і духовного розуму позбавлені. Заздрість і ненависть погнала нас від родичів наших і в інші країни невідомі переселила", - пише Іван Федоров у післямові до "Апостола" про роботу у Москві.

           

Працює там з 1563-го. Але духовенство спалює його цех. Тоді він разом із сином Іванком та другом Петром Мстиславцем їде до Вільно – столиці Великого князівства Литовського. Приймає їх король польський і великий князь литовський Сигізмунд Август. Наказує видати Івану та його сину по два злотих на власні потреби. Дозволяє працювати у його володіннях. Покровителем призначає литовського коронного гетьмана Григорія Ходкевича.

Разом із Петром Мстиславцем друкує Учительне Євангеліє. Використовує папір з філігранню. Вдосконалює верстат. Тоді ж знайомиться із гуманістом, філософом та друкарем Симоном Будним, діляться досвідом щодо друкарської справи. Будний гостро підтримує ідеї реформації, дотримується кальвіністських поглядів, працює над перекладом Нового Завіту з латини на церковнослов'янську книжку мову.
"Як самі мені повідомили друкарі, багато недавніх і невеликих помилок за старими книгами виправили, - пише Будний про діяльність Федорова у Ходкевича в передмові до свого Нового Завіту 1574 року. - Але старі маркіоновські, гомозіанські та інших єретиків викривлення не за московським зібранням книг правити. І замало для цього голів Івана Федорова та Петра Мстиславця. Зробили те, що могли. За це інші повинні бути вдячні. Але і це ще малий початок".

Іван Федоров служить особистим секретарем гетьмана. Друкує Часословець та Псалтир. Але конкурента побоюється католицьке духовенство, яке гарно заробляє на рукописних книгах. Воно тисне на Ходкевича, заважають працювати Федорову. Гетьман змушений закрити друкарню.
"Він звелів мені роботу припинити і мистецтвом рук наших знехтувати. В селі займатись землеробством розпорядився і так продовжити життя в цьому світі. Але це не пристало мені - плугом або посівом насіння життя своє коротати, бо є у мене замість плуга - мистецтво, знаряддя для роботи, а замість хлібного насіння я повинен духовні насіння по всесвіту сіяти і всім по порядку роздавати духовну цю їжу", – згадує Федоров у "Апостолі". Важко переживає цю звістку.

"І в самоті, коли я до себе повертався, багато раз я сльозами своє ложе напував, все це обдумуючи в серці своєму, як би не приховати в землі таланту, дарованого мені від Бога", - пригадує в Апостолі.

Та переконаний, що має й далі займатись друкарством, знаходить вихід. Вирішує покинути Заблудів і йде до Львова. Ходкевича згадує з щирою вдячністю і молиться за його сім'ю.

Основні дати

1563 – засновує власну друкарню у Москві за згодою царя Івана IV Грозного. Працює над виданням "Апостола", через декілька років його друкарня була знищена духовенством, змушений рятуватись втечею на землі Великого князівства Литовського.

1568 – на службі у Ходкевича видає "Учительне Євангеліє", згодом "Часословець та Псалтир".

1572 – переїжджає до Львова.

1574, 15 лютого – друком виходять Львівський "Апостол" та "Буквар" - перші в історії друковані книги на теренах України.

1578 – переїжджає до Острога де потрапляє під покровительство українського магната та великого мецената Костянтина-Василя Острозького. На кошти князя засновує нову друкарню.

1581 – на замовлення князя Острозького видає Острозьку Біблію – перше повне видання всіх книг святого письма церковнослов'янською мовою.

1580 – пориває з князем Острозьким і повертається до Львова, але відновити права на друкарню не вдається, вона переходить у власність Львівського Успенського братства. Пориває з книгодрукуванням та займається литтям гармат.

1583 – помер. Нині похований у храмі Успіння Пресвятої Богородиці у Львові.