Сторінка скорботи: «Відкрита рана нашої землі – Чорнобиль»

 

До Дня Чорнобильської  трагедії 

Цього року  минуло 38 років з дня найбільшої у світі техногенної катастрофи XX століття - аварії на Чорнобильській АЕС. За Міжнародною шкалою ядерних подій цій трагедії привласнений сьомий рівень небезпеки, що стало локальною катастрофою з глобальними наслідками.

У грудні 2016 року Генеральна Асамблея ООН проголосила 26 квітня Міжнародним днем пам'яті про Чорнобильську катастрофу.

В цей день вшановуємо  - усіх людей,  які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, їх було близько 600 тисяч осіб. Це пожежники, експлуатаційний персонал ЧАЕС, військовослужбовці, будівельники, учені, медики.  У пам’яті українського народу назавжди залишиться подвиг і героїзм цих людей. 

Група ліквідаторів у захисних костюмах.

26 квітня 1986 року приблизно о 01:23  вибухнув четвертий реактор атомної станції у місті Чорнобиль. Інформацію про цей вибух керівництво колишнього СРСР від світу приховувало ще 2 дні.

На момент вибуху у реакторі було близько 200 т. урану. Внаслідок  аварії було зруйновано обшивку, через відсутність захисної оболонки у довкілля було викинуто 60 т. радіоактивних речовин на максимальну висоту – до 10 км . 10 днів на енергоблоці тривала пожежа . Цілком графіт перестав горіти лише 10 травня.

 Після вибуху утворилась радіоактивна хмара, яка накрила не лише Україну і сусідні країни але й  частину Югославії, Болгарії, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехословаччину, Нідерланди, Бельгію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою), Британію та острів Мен... 

 Жителі України і сусідніх країн, а це 8,5 мільйонів отримали в найближчі після аварії дні значні дози опромінення.

Радіоактивними речовинами забруднили багато земель України - 2293 міст і сіл, населення яких складало понад 2,6 мільйона людей. З  81 населеного пункту України до кінця літа 1986 року було евакуйовано 90 784 особи.

В цьому ж році з травня по грудень  над четвертим енергоблоком було зведено  бетонний саркофаг – об'єкт "Укриття".

Встановлення знаку: Заборонена зона

15 грудня 2000 року Чорнобильську атомну електростанцію повністю було зупинено.

В 2004 р. Європейський банк реконструкції та розвитку оголосив тендер на проєктування, будівництво і введення в експлуатацію нового саркофага зруйнованого 4-го енергоблоку ЧАЕС. Побудований  саркофаг (об'єкт "Укриття" 1986р.) над четвертим енергоблоком поступово руйнувався, що могло призвести до дуже великих викидів. 

В 2012 р. почали спорудження нового безпечного конфайнменту (НБК), який має форму велетенської арки, що накрила старий об'єкт "Укриття". У вересені 2019 р. його офіційно завершено.  Дослідно-промислову експлуатацію першого пускового комплексу нового безпечного конфайнменту розпочато в липні 2020 р. Проєктний термін експлуатації НБК –  100 років.

Сьогодні в зоні відчуження, де через істотне забруднення довкілля заборонено оселятися людям. Тут існує близько 400 видів тварин, птахів і риб, налічується 1200 видів рослин.

 

Марафон безпеки: "Правила безпеки під час війни"

 

Під такою назвою пройшла зустріч читачів, учнів школи №7 з працівниками Державної служби з незвичайної ситуації.

Шестикласники з увагою,  цікавістю слухали і задавали питання піротехнікам Дмитру Синиці і Дмитру Хомичу. 

Дізнались як важливо під час війни дотримуватись правил безпеки, не ігнорувати звуки сирен, сигналів про повітряну чи іншу тривогу,  щоб захистити себе та своїх рідних. Як діяти коли на вулиці або в іншому місці знайшли невідомі предмети, іграшки, книгу  та інші речі. 

 Запам’ятали, що категорично забороняється їх піднімати чи переносити, тому що це можуть бути замасковані вибухонебезпечні пристрої. І обов’язково повідомити дорослих про свою знахідку або відповідні органи.

Дякуємо працівникам  ДСНС за цікаву і пізнавальну зустріч і за їх нелегку працю.

Еко-хвилинка: "Природа - вічне джерело нашого життя"

 22 квітня - Всесвітній День Землі.

***

Ридає матінка Земля,

Від мороку та горя в серці.

Вбивають діти ніжне тіло,

Своєї мами рвуть волосся.

Триматися немає сили,

Й кричати з небом в стоголосся.

Ніхто не хоче рятувати

Планету-матір від отрути

Їй залишається вдихати

Ковток надії, снів, спокути.

Так ось, давайте берегти природу!

                                                      Яна Пономаренко                                          

Існує два Дні Землі у календарі міжнародних свят – 20 березня відзначається в День весняного рівнодення, а другий - 22 квітня. Перший має миротворчу та гуманістичну спрямованість, другий - екологічну.

 Вперше День Землі був проведений у 1970 році, і з того часу його проводять щороку 22 квітня.  Його мета - привернути увагу до екологічних проблем нашого спільного дому – планети Земля.  В цей день люди з різних куточків світу  об’єднуються у справі  захисту навколишнього середовища, збереження тих багатств і природних ресурсів, якими наділила нас природа.

 За традицією  у День Землі  проводяться масові екологічно-просвітницькі заходи, акції,  пропаганди раціонального використання ресурсів та утилізації відходів, адже ситуація із забрудненням навколишнього середовища потребує конструктивних змін у поведінці людей. Це день, коли люди мають можливість замислитися над тим, що вони можуть зробити для розв’язання цих проблем.

***

Людина не Бог, а частинка природи

І більше від неї не блага, а шкоди.

Нам треба довкілля своє відновити.

Бо все прийшло в цей світ, щоб жити.

                                         Надія Красоткіна 

***

Давай будемо природу берегти!

Я метелика не скривджу – хай летить.

І ялинку не зрубаю – хай стоїть.

Не затопчу мурашинку – хай повзе.

Не зламаю з дуба гілку – хай росте.

Не впущу сміття у річку – хай бурлить.

Із гнізда яйце не скину – хай лежить.

В джерело не пущу камінь – нехай б’є.

В полі жито не столочу – це святе.

Верби посаджу в долині – хай шумлять.

Зерен птахам кину взимку – хай їдять.

Покормлю приблуду-кішку. А як ти?

Давай будемо природу берегти!

                                  Яна Пономаренко

 

Бліц-вікторина: "Мій Тернопіль у питаннях і відповідях"

 

До дня заснування міста Тернополя у нашій бібліотеці пройшла бліц-вікторина: «Мій Тернопіль у питаннях і відповідях». Наші користувачі мали можливість перевірити знання про історію рідного міста.

Краєзнавчий вернісаж: «Плинуть століття над містом Терновим»

 

Закоханий в Тернопіль

Тернополе мій рідний, я не знаю:

«Люблю» сказати мало – я кохаю!

Закоханий я в моє місто гарне,

Найкраще в світі, сперечатись марно:

Став, замок, парки, вулиці, майдани –

 Найкраще в світі місто, Богом дане.

                                         Любомир Гардецький

Тернопіль - одне з найбільш затишних, мальовничих міст України, з давньою і славною історією.

Від початку заснування наше місто носило ім’я -Тарнополє, згодом отримало назву -Тарнополь, а з 1944 року - Тернопіль.

Історичний набат: «Українські невільники ІІІ рейху»

 

11 квітня  відзначається Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів, який  був затверджений за  ініціативою ООН. Щороку в цей день українці разом з усім світом  вшановують пам’ять мільйонів безневинних людей, які пройшли через жахіття концентраційних таборів.

Концтабір "Stalag 360" на вулиці Білій у Рівному, Україна.

За час перебування нацистської Німеччини при владі (1933 – 1945) на території Третього Рейху й окупованих землях було створено більше 44 000 таборів та інших об’єктів позбавлення волі (включно з ґетто).

В противагу нормам Женевської конвенції «Про поводження з військовополоненими», підписаної 27 липня 1929 року, нацисти відразу провели чітке розмежування між полоненими з країн Західної та Східної Європи.

На Заході діяли переважно трудові концтабори, де німецькі промисловці використовували працю ув’язнених і полонених, а в Східній Європі, зокрема на території Польщі, знаходилися переважно табори смерті, призначені для ізоляції, масового знищення різних груп населення.

 У таборах смерті вбивство людей поставили на потік. Були табори, призначені для масових убивств євреїв і циган: Хелмно, Треблінка, Белжець, Собібор, Майданек та Освенцим.  У Німеччині такими таборами смерті були Бухенвальд, Дахау і Равенсбрюк (перший жіночий концентраційний табір). Для вбивств німці застосовували спочатку розстріли, пізніше — газові камери. Тіла спалювали у крематоріях.

«Кожному – своє» - напис на воротах концтабору «Бухенвальд».

 

 

Найбільшим нацистським концентраційним табором був - Бухенвальд, розташований за 6 миль від міста Ваймар в Тюринґії в центральній Німеччині, заснований гітлерівцями влітку 1937 року і  діяв до 1945 року. Через табір за 8 років його існування пройшло близько 250 тисяч людей різних національностей, з них понад 55 тисяч було закатовано.

Табори смерті на території України.

Під час окупації нацистською Німеччиною українських земель тисячі українців опинилися за колючим дротом  фабрик смерті, розташованих як на українській території, так і поза її межами.

Україна була одним із найбільших постачальників робочої сили до Німеччини. В січні-березні 1942 року почався масовий і примусовий вивіз українців. Фахівці підрахували, що з кінця 1941-го до початку 1944 року до Третього рейху з України було вивезено 2,4 млн наших людей. Переважно молодих і здорових; здебільшого дівчат, хоча були і неповнолітні хлопці. Українці працювали всюди: на приватних господарствах, заводах, у сільському господарстві. Від нелюдських умов праці, інфекцій, виснаження багато хто з них загинув . Після закінчення війни лише небагатьом вдалося влаштуватися на Заході. Тих, хто повернувся до рідного краю, чекали  випробування голодом і нестатками, моральне приниження або сталінські табори. В цих людях бачили «зрадників вітчизни». Радянський Союз, на відміну від інших держав, упродовж десятиліть не порушував перед Німеччиною питання виплат компенсацій жертвам примусової праці.

Літературний формат: "Рядки з окопів"

 

Рядки з окопів:  

українські військові поети і письменники сучасності

 Уже відомі українські майстри слова, що нині воюють на передовій, та захисники, які почали писати на фронті, — розповідаємо про 12 військових поетів і письменників, які фільмують за допомогою слів українське сьогодення.

Валерій Пузік

Письменник та військовий Валерій Пузік — автор книжок «Бездомні пси», «Моноліт», «Я бачив його живим, мертвим і знову живим», «Метелик і танк», «Шахта. Ранкове зведення» та співавтор книги «Наші Котики. Бліндаж».

Минулоріч вийшла його збірка есеїв «З любов’ю — тато!», написана під час повномасштабного вторгнення. Це послання батька, який може щомиті загинути на фронті, уже дорослому синові.

Валерій Пузік брав участь у бойових діях в Донбасі в складі батальйону Добровольчого українського корпусу Правого Сектору (ДУК ПС). З березня 2022 року перебуває в лавах ЗСУ.

Окрім письменництва та військової служби, Валерій малює картини на ящиках від боєприпасів та продає їх на аукціонах на потреби ЗСУ.

Світла сторінка пам’яті: «Любомир Гузар - Людина епохи»

 Любомир Гузар - Людина епохи

Чого нас вчив Любомир Гузар. 

Важливі тези Блаженнішого

Набагато менше спілкуюся з людьми останніми часами. Зважаючи на мій стан здоров’я, мені це дуже тяжко. Не можу робити загальні твердження про Львів і львів’ян. У Львові вже не був близько півроку. У Києві спілкуюся з людьми частіше. Богу дякувати, як Львів, так і Київ рухаються, розвиваються.

Про радянську ментальність як спадок

Коли Україна стала незалежною, ми думали, що вже все стало на свої місця. Переконуємося, що це зовсім не так. Є багато всього, що треба ставити на місце. Ми ще не цілковито позбулися свого минулого. Думка, що нам усе має дати держава, це наша радянська спадщина. Ніби ми маємо сидіти, склавши руки, та лише дивитися, як і що держава нам дає. Це типова радянська ментальність. У такий спосіб тоді усе контролювали. Наше завдання тепер – навчитися думати і творити самостійно.

Про шлях до демократії та довіру

Важко сказати, у якій мірі ми вже є демократами. На нас чекає тривалий процес перевиховання. Демократія вимагає відповідальних і свідомих людей, яким можна довіряти і які вміють довіряти. Довіра – це не те, чому ми вчимося. Довіра – це те, що ми здобуваємо. Не питайте себе, як і кому ми маємо довіряти. Запитуйте: як ми поводимося, чи наш спосіб говоріння, думання і діяння пробуджує в людях почуття довіри до нас?

Про виховання молоді та перевиховання старших

Треба виховувати людей, особливо молодих, аби вони жили й працювали справедливо. Мусимо пройти довгий і солідний процес перевиховання для старших. А для молодших – процес виховання. Молодих українців треба плекати в дусі справедливості й правди. Якщо вчителі даватимуть поганий приклад, то не варто сподіватися на зміни. Учителі мають сумлінно працювати над вихованням дітей. Звісно, передусім, цим повинні займатися і батьки. Ми маємо відповідальність перед нашими дітьми – мусимо допомогти їм стати добрими людьми.

Про необхідність ділитися: добром і часом

Останні роки продемонстрували дуже багато волонтаризму в Україні. Люди діляться з тими, хто потребує: грішми, силою, своїм часом. На жаль, є багато і таких, котрі дбають і думають лише про себе. Тому ми зараз маємо політичну кризу. Цих людей не цікавить, як поділитися, як уможливити, аби добре жити було всім. Тобто, з одного боку, є багато цілком спонтанного волонтаризму, спонтанного бажання ділитися добром. З іншого боку, ще маємо чимало себелюбства, виключаємо ближнього з поля свого зацікавлення.

Можна ділитися й часом. Моя покійна рідна сестра, коли її діти вже пішли на своє, мала вдома багато вільного часу. Кілька разів на тиждень, а подекуди і щодня, дві чи три години вона присвячувала пристарілим людям, які жили у притулку неподалік. Йшла до них та допомагала. Вона ділилася тим, що мала, – своїм часом. Моя сестра користала з того, і користали ті, з ким вона ділилася.

Про несплату податків як гріх

Коли я жив в Америці, то платив 100% податків. За моїх часів, там кожного третього перевіряли, чи він чесно платить. Ті, хто не сплачують податки, применшують їх, – грішать, роблять зло. Вони можуть себе виправдовувати, що давали, наприклад, на благодійність. То дуже добре, що давали. Але кожен громадянин має такий приписаний обов’язок – платити податки.

Громадяни повинні також чинити тиск на тих, хто розпоряджається їхніми податками. Варто говорити: прошу показати, як використали ті чи інші гроші. У нас це є трудністю: не для громадян, а трудністю для держави. Тому що є люди, які не використовують бюджет, а крадуть із нього. Мусимо шукати політичних способів, єднатися у правдиві політичні партії, вимагати звітності від депутатів та інших відповідальних за бюджетні кошти.

Про дар мудрої любові

Треба у Господа Бога просити про дар любові. Дуже важливим є виховувати дітей у дусі любові. Пам’ятаймо слова: «Раз добром налите серце ввік не прохолоне». Але серце треба наповнити добром і любов’ю. Потрібно виховувати майбутніх батьків, аби вони любили своїх дітей і давали відчути цим дітям, що вони є люблені. Пам’ятаймо, що любов – це не вседозволеність. Любов мусить бути мудра. Любов – це, передусім, бажання робити добро. Наше бажання чинити добро ближньому має бути таким, щоби ближній теж захотів робити добрі справи. Це є правдива і мудра любов.

Маємо бути готові до нерозуміння. Ми, наприклад, хочемо робити комусь добро, а ця людина думає, що ми хочемо її в такий спосіб підкупити. Дуже важко змінити людину, яка наповнена ненавистю. Ісус Христос також зустрічав людей, які його не любили. Коли він звертався до них, то нібито казав: «Горе вам!» Ми так перекладаємо. Однак, біблісти мені кажуть, що це не є точний переклад арамейського слова. Правильніший переклад: «Жаль мені вас». Ісус Христос звертається до них із великим співчуттям та милосердям. Не проклинає, а жаліє, що вони такі.

Про молитву за ворогів

Ісус Христос молився: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять». Христос не казав: «Отче, допоможи їм краще прибивати цвяхи на мій хрест, бо вони зле то роблять, не вміють молотка тримати». Христос казав, що треба любити всіх, навіть ворогів. Що це означає? Я молюся не за те, аби ворогові краще воювалося, а за те, аби він також сповняв Божу волю. Це ціль нашої молитви за ворогів: щоби вони не грішили. Агресія, яку ми переживаємо, то є дуже погано і несправедливо. Ми не молимося, щоб їм це вдавалося успішно. Ми просимо у Бога, аби вони побачили правду. Так, ми сумніваємося, що росіяни можуть змінитися. Але варто мати велику віру, що Господь може і це осягнути.

Чому Церква – це, щонайперше, люди

Дуже часто в розмовах чуємо слово «Церква». Наприклад: «Церква заговорила устами владики». Неправильно думати, що владика – це є Церква. Церква – це ми всі, Божий люд. Священики, єпископи є слугами Божого люду. Вони повторюють, пригадують те, що Господь Бог вчить нас. Вони діляться тим, що Господь дає, аби нас освятити. Тому не вживаймо слова «Церква» на означення якоїсь особливої відповідальної групи. І коли ми говоримо про Церкву, нехай кожен скаже: «Я також Церква. Я є частиною Божого люду. Що я роблю? У який спосіб я здійснюю свою приналежність до Церкви?»

Чому УГКЦ можна вважати всеукраїнською

Нас вигнали ще за царських часів зі східних областей. Але дивним дивом ми повернулися. Наші люди є по всій Україні. Ми їх туди не посилаємо. Вони вже там є. І їх досить багато. Ми лише їх віднаходимо, організовуємо, творимо парохії. Не можна вважати, що Греко-Католицька Церква не є всеукраїнською. Коли Україна стала незалежною, наша Церква почала йти на Схід та шукати там своїх людей. Подивіться, скільки зараз маємо там єпархій, екзархатів. То не є пусте, то є люди. Не так багато, як православних, але достатньо, щоби Церква могла функціонувати.

Про об’єднання церков та Московський патріархат

Щоби бути сьогодні християнином, треба працювати й старатися повернути первісну єдність, яку ми з різних причин, зовнішніх і внутрішніх, стратили. Мусимо всі намагатися щось робити. Не чекати, поки це зроблять інші. Не думати, що хтось інший це розв’яже. Маємо запитувати себе: що я можу зробити, аби привернути первісну єдність Київської Церкви? Тут не йдеться про домовлення: от, ніби єпископи зійдуться, переговорять, підпишуть документи, і все буде добре. Йдеться про те, що увесь нарід має прагнути єдності.

Понад тисячу років тому рівноапостольний князь Володимир прийняв християнство як релігію нашої держави. Тоді християнство не було поділено до такої міри, як є сьогодні. Зараз маємо складну ситуацію, яка накинута нам минулими роками. Пройшло багато часу відтоді, як чимало нашого церковного майна перебрали люди, яких налаштовують неприхильно до української традиції, київської традиції.

В Україні є члени Православної Церкви Московського патріархату. Що ми можемо і що ми хочемо зробити, аби серед цих вірян прагнення об’єднатися набрало форми, аби вони теж цього щиро захотіли? Їм політизують Церкву. Якщо хочемо об’єднати Церкву в Україні, маємо підходити до справи релігійно, а не політично. Наша держава багато скористає з того, якщо Церква буде об’єднаною. Однак, це не є остаточна ціль. Це є ефект, який стане можливим після того, як ми здійснимо головну ціль – об’єднаємося релігійно. Єдність буде тоді, коли увесь нарід схоче бути об’єднаним.

Про святкування Великодня і Різдва в один день

То є другорядна справа. Тут можна легко домовитися. Це, можна сказати, технічне питання. Моя мама виростала на юліанському календарі, але, коли помер батько, вона почала жити з моєю сестрою у парохії, де вже дотримувалися календаря григоріанського. Я запитав: «Мамо, як вам?» Вона відповіла: «Я не відчула жодної різниці. Лише інші дати, а святкування те саме». Тож це не є суттєвим для життя нашої Церкви. Не бачу в тому великої проблеми. Не дай Боже, аби це ставало причиною ще одного поділу.

Патріотичний код: «Наш Герб – це воля, слава і сила»

 

Наш Герб – це воля, слава і сила

                     

19 лютого 1992 року Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України, що є головним елементом великого герба, а в червні 1996 року цей символ було закріплено конституційно. Наразі питання великого Державного герба залишається відкритим: у липні 2009 року Кабінет Міністрів України затвердив його проєкт, але на розгляд ВР його так і не було винесено.
Як обирали?

24 червня 1991 року ВР оголосила про відкриття конкурсу проєктів Державного Герба України, а вже 4 жовтня група журі підбила підсумки: переміг проєкт історика-геральдиста Андрія Гречила та художників Івана Турецького й Олексія Кохана. Це був тризуб у традиціях періоду правління Володимира Великого.

Еко-репортаж: «На варті чистоти планети»

 

На варті чистоти планети

Для більшості «екологія» – це щось таке далеке, незрозуміле, те, про що говорять міжнародні організації по телевізору, і що, здавалося б, ніяк не стосується пересічного українця, який не має атомної електростанції, не викидає відходи в річку і тому подібне. Проте, це не так. Щоденними простими вчинками однієї людини можна зекономити багато ресурсів природи або хоча б не забруднювати її.

                     

Пропонуємо вам 35 простих порад, як допомагати нашій планеті щодня.

Ці поради не тільки допоможуть екології, а й вашому гаманцю та здоров’ю.

 Історико-патріотичний екскурс: «Дочка українського народу»

2 лютого Україна вшановує 100 річчя від дня народження останньої зв'язкової Романа Шухевича, активістки Організації українських націоналістів, кавалерки ордена княгині Ольги III ступеня Дарії Гусяк.

З юних років Гусяк належала до ОУН, була завжди на відповідальних ділянках праці. Потім стала зв'язковою Романа Шухевича, арештована в 1950 році, відбула 25 років в'язниці.Після повернення з в'язниці знову зазнала переслідувань. Лише з розпадом радянського союзу їй дали спокій.

Мандрівка сторінками книги С. Лойка «Аеропорт» До Дня кіборга

 Мандрівка сторінками книги С. Лойка
 «Аеропорт»

Якби хтось десять років тому спитав у навкололітературній бесіді про враження від прочитання «Аеропорту», то скоріше за все його співбесідникові відразу б пригадався роман із однойменної назвою американського письменника Артура Хейлі (1968). Сьогодні ж, коли в Україні триває неоголошена війна, ця назва асоціюється винятково з романом Сергія Лойка, який за неповний місяць набув статусу бестселера. Слід зауважити, що коли перший наклад цього твору розкупився за перших три дні Форуму видавців у Львові, читачі буквально брали в осаду книгарні по всій країні, вимагаючи «продати “Аеропорт”».

Літературний образ: "Поет без каменю за душею. Василь Симоненко" До дня народження Василя Симоненка

 Поет без каменю за душею
Василь Симоненко

Цього дня, 8 січня, в 1935 році на Полтавщині народився український поет-шістдесятник Василь Симоненко. Він пішов з життя всього у 28 років.

***

Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

 Василь Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Зростав без батька. Про своє дитинство пізніше поет писав, що з рідних людей у нього були тільки мати і сивий дід, а татом він нікого не кликав і довгий час був упевнений, що так і повинно бути.

Майстер української класичної новелісти­ки Степан Васильченко. До 145 річчя від дня народження Степана Васильченка

 

Майстер української класичної новелісти­ки Степан Васильченко

Слово Степана Васильченка не застаріло, і це свід­чить багато про що. Чим же приваблює нас творчість цього письменника? Завдяки чому й нині слово його зберігає свою первісну свіжість, природно входить у нашу свідомість, звідки ця здатність збагачувати ду­шу високим і прекрасним нарівні з кращими творами російської і української класики?

Життя цього письменника було навдивовижу ціль­ним, безкомпромісним, плідним.
Народився Степан Васильченко (справжнє його прі­звище Панасенко) 1879 року на Чернігівщині в старо­винному містечку Ічні, яке не раз згадується в нашій історії. Мешканці Ічні, козаки та городяни, одвіку бо­ролися з турецькими завойовниками, польською шлях­тою, із звиклими до перемог шведами. В цих визволь­них війнах мужнів характер народу, гартувалися відвага і стійкість, оспівані кобзарями й лірниками, чиї протяжні наспівні думи майбутній письменник ще хлопчиком чув на ічнянських ярмарках. Зростав він у багатодітній трудовій родині, яка постійно боролася з нуждою. Влітку батько працював на різних сільсько­господарських роботах, а зимовими вечорами чобота­рював, виконуючи замовлення сусідів з навколишніх сіл.

«Василь Стус – син України, велич світова» До д/н Василя Стуса

 

Василь Стус – син України, велич світова

                        

Завтра, 6 січня, Василеві Семеновичу могло би виповнитися 86 років. Важливо розуміти, що якби не російсько-радянський терор, з яким українці знову борються і зараз, він міг би бути нашим сучасником. Василь Стус не дожив усього кілька років до здобуття Україною незалежності.

Він — символ непохитності переконань: за захист української мови і культури та боротьбу за права людини радянська влада двічі засуджувала поета. А його смерть у таборі для політв’язнів досі залишається нерозгаданою таємницею. Ми зібрали 6 вражаючих фактів про поета-борця.

Богдан Хмельницький - творець української держави

Богдан Михайлович Хмельницький – гетьман Війська Запорозького, талановитий воєначальник і полководець, який здобув ряд великих перемог, що увійшли в історію.

                        

Засновник козацької держави – Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Протягом свого гетьманування укладав союзи зі Швецією, Московською державою, Османською Портою. Хмельницький був, свого роду, психологом. Він завжди влучно вів переговори, вмів вгадувати та зчитувати емоції співрозмовника. Такі навички не раз ставали в пригоді під час дипломатичної діяльності.

Історичний репортаж: «Життя в ім’я Незалежності України. Степан Бандера» До 115-річчя від д/н Степана Бандери

 Життя в ім’я Незалежності України.

 Степан Бандера

1 січня 2023 року Україна відзначає 115 років з дня народження українського політичного діяча, революціонера, одного з чільних ідеологів, практиків і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття

Степан Бандера поклав життя на вівтар боротьби за незалежність українського народу, зокрема від російського імперіалізму в його будь-яких проявах.

Ув’язнений у польській в’язниці, згодом – у нацистському концтаборі, а отруєний радянським агентом на замовлення Хрущова, Бандера як поборник української соборності не давав спокою жодному з окупаційних режимів. Але боротьбу свою він вів до останнього, хоч і знав, що ворогів має занадто багато, аби померти від старості.