Поетичний онлай-орієнтир: «Поет лицарської звитяги» До 115-річчя від дня нар. Олега Ольжича

Олег Ольжич - поет лицарської звитяги

Олег Ольжич - український поет, політичний діяч, археолог. Син відомого українського поета Олександра Олеся. Очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів і Революційний Трибунал Організації Українських Націоналістів. Заступник Голови ПУН полк.

Олег Олександрович Кандиба народився 8 липня 1907 року в Житомирі, в родині відомого українського поета Олександра Олеся та гімназійної вчительки. З ранніх років був талановитим та відрізнявся особливими здібностями до читання, грав на піаніно і скрипці, чудово малював. У віці трьох років навчився читати, а в 5 років вже написав першу п'єсу про козацькі часи. Почав навчатися у середній трудовій школі Пущі-Водиці, закінчивши навчання вже в Празі, куди переїхала його сім'я. Після став студентом філософського факультету Карлового університету Праги, захистивши докторську дисертацію у 23 роки. Самостійно вивчив дев'ять європейських мов. У 1928 році опублікував перше оповідання "Рудько" під псевдонімом Лелека, а перші вірші поета вийшли в журналах "Літературно-науковий вісник" та "Студентський вісник".

Відбувшись як відомий вчений-археолог, брав участь у кількох археологічних розкопках на Балканах, був запрошений читати лекції з археології у Гарвардському університеті США, активно популяризував археологію, займався дослідницькою діяльністю та організовував наукове життя української діаспори, редагуючи "Збірник українського наукового інституту в Америці". Його дослідження і наукові праці публікувалися в Англії, Німеччині, Чехії та Югославії.

У 1929 році став одним з найбільш активним членом ОУН. Брав активну участь у створенні Карпатської України й боровся проти угорських окупантів.. Складний період галицького революційного підпілля він увічнив у поемі "Городок 1932". Загалом все, що відбувалося в міжвоєнний період на західноукраїнських землях, відбивалося в творчості поета.

З початком Другої світової війни Олег Ольжич повертається в Україну та очолює націоналістичне підпілля в Києві. З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів переїздить до Львова. В травні 1944 року його заарештовує гестапо та перевозить до Берліну, а згодом переводять у концентраційний табір Заксенгаузен, в якому він був закатований до смерті 10 червня 1944 року.

В Україну творча спадщина поета почала повертатись тільки після 1991 року. Сьогодні в Україні виходять книги з віршами та публіцистикою Олега Ольжича, публікуються наукові праці та спогади про поета, про видатного поета-борця поставлений біографічний фільм "Я камінь з Божої пращі", який отримав Національну Шевченківську премію 2002 року.

 

О.Ольжич — автор двох прижитєєвих збірок: «Рінь» (1935) та «Вежі» (1940). Третя, посмертна, збірка «Підзамчя» вийшла в 1946 р. Писав цікаву прозу і пристрасну публіцистику. Всією творчістю утверджував у читачів героїчний світогляд, героїчний чин, який тільки, навіть ціною власного життя, може привести до свободи.

7 цитат із творів Олега Ольжича:

Нащо слова? Ми діло несемо.
Ніщо мистецтво і мана теорій.
Бо ж нам дано знайти життя само
В красі неповторимій і суворій.
(Нащо слова? Ми діло несемо)

Не світлий спокій дорогих глибин
Прозорої і чистої науки,
Не золоті натхнення орхідеї –
З ласкавості незмірної своєї 
Пошли мені, молюся, дар один:
В ім’я її прийняти мужньо муки
І в грізні дні залізної розплати
В шинелі сірій вмерти від гранати.
(Присвята)

Не зірвеш сонця, кат, з небес,
Не зірвеш України стяга!
На нашім боці сам Зевес,
На нашім боці перевага.
(Не зірвеш сонця, кат, з небес)

     Захочеш – і будеш.

В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.
Зрослась небезпека з відважним життям,
Як з тілом смертельника крила.
(Захочеш – і будеш)

Товаришу любий мій, брате,
Дивися у вічі рабам.
Як будете так воювати –
Вкраїни не бачити вам.
(Грудень 1932)

   

Дванадцять літ кривавилась земля
І сціпеніла, ствердла на каміння.
І застелило спалені поля
Непокориме покоління.
(Брати)

Кожна справа – ясна і проста.

(Героїчний період і сумнів?)
Для дівчат – снігова чистота,
Юнакам – поривання безумні.
(Нова Троя)

8 липня день народження відомого українського письменника, автора культових історичних та фантастичних романів, лауреата багатьох літературних премій Валентина Чемериса.

Валентин Чемерис - великий працівник пера

Валентин Чемерис - автор гуморесок, новел, оповідань, публіцистичних творів, він належить до унікальних особистостей у  літературі.

Валентин Чемерис народився в мальовничому селі Заїчинці Семенівського району на Полтавщині в селянській сім`ї. Заїчинці – одне з найдавніших сіл, яке виникло наприкінці ХVІІ століття. Розташоване воно на лівому березі Хоролу, притоки річки Псьол (звідси походять «географічні» псевдоніми письменника: Грицько Псьол, Сидір Хоролець, В. Заїченський). У давнину це місце, оточене луками, плесами, заросле очеретами, ставало надійним притулком для селян-утікачів і козаків.

Життя Валентина Чемериса склалося цікавим і дуже насиченим. «Ще в школярські свої роки я потай мріяв стати письменником, а як точніше – поетом. Так ось, народився я з волі батьків своїх, а письменником народився лише з власної волі й бажання. Тільки зі своєї – і нічиєї іншої» (В. Чемерис).
Свій творчий шлях письменник розпочав як сатирик-гуморист, регулярно видавався з 1962 року: гуморески, сатирична проза, пародії – всього 18 збірок веселих історій: «Хто на току, а хто на боку», «Урок виховання», «Коли спокушає диявол», «Сватання по телефону», «Гуморески», «Вуса №3», «Операція "Земфіра"», «Царська охота», «Де хазяйнує Валя Чемерис»; роман «Родина Гордія Залізняка»; лірико-гумористична повість «В понеділок після вибуху» та інші Зібрав і впорядкував том «Українські анекдоти». Протягом багатьох років був одним із провідних письменників-сатириків. Його твори виходили в журналах «Дніпро», «Вітчизна», «Крокодил», «Перець». Саме про нього написав один із

 видатніших гумористів сучасності Павло Глазовий: «Валентин Чемерис належить до когорти тих відомих і ведучих нашіх сміхотворців України, чиї веселі речі я читаю із задоволенням, з відчуттям відкриття нового. Фантазії йому не позичати. Добрий вигадько й шуткар! Чудовий гуморист від Бога! Валя Чемерис – сміхотворець високого рангу і класу, я його люблю і шаную. Певний, що українську гумористику без його імені вже не уявити».

Твори Валентина Чемериса друкувалися в багатьох журналах: «Вітчизна», «Дніпро», «Березіль», «Ватра», «Київ», «Лель», «Світ пригод», «Пам'ять століть», «Барвінок», «Зміна», «Піонерія», «Перець», «Кентавр»; в газетах «Літературна Україна», «Молодь України», «Сільські вісті», «Культура і життя», «Зірка», «Час», «Веселі вісті» та в інших виданнях.

Його повісті та оповідання входять до збірок «Мандрівками століть» (1972), «Терем-теремок» (1983), «Котигорошкове поле» (1989), «Оберіг» (1992), в альманасі «Борисфен» (1992), «Альманах Фантастики-91», «Українська афористика Х–ХХ ст.» (2001), «Антологія прози Придніпров'я» (2005), «Кава з перцем» (2006), «Історія України очима письменників» (2013).

Він є упорядником і автором колективних збірок: «Молоді вишнівці» (1966), «Тіні кімнати сміху» (1989), «Пергамент старого Теренція» (1990), «Анекдоты и карикатуры» (1991), «Україна, ти моя молитва» (1993), «З любові і муки…» (1994), «Пригоди Івана Сміхована» (1995), «Веселки ріднокраю» (1995), «Українські анекдоти” (1995), «У державі гетьмана Остапа» (2009), «3 ким сміється Україна» (2009).

                                        

Творча спадщина Валентина Чемериса дуже велика. Вона вміщує різножанрові твори: гумористично-сатиричні, історичні, пригодницько-фантастичні, твори для дітей, автобіографічні. Але всі вони сповнені оптимізму. Письменник порушує одвічні проблеми любові, вірності, боротьби за справедливість, виховання духовної особистості. «Що тут дивного, гумор я люблю, веселі речі я писав і писатиму до кінця свого життя. Але писатиму й інші – історичні, фантастичні і ще бо зна які, ті, що ляжуть мені на душу» (В. Чемерис).

                                                     

Серед творів Чемериса – історичні романи: «Ольвія», «Скандал в імператорському сімействі», «Смерть Атея”, «Епірська відьма, або Олімпіада – цариця македонська», «Фортеця на Борисфені», «Генерали імперії», «Ордер на любов»; історичні повісті: «Її звали янголом смерті», «Я любила Шевченка», «Кохання в Україні», «Життя і смерть Володимира Глібовича, князя Переяславського», «Убивство на хуторі біля Диканьки», «Три шаблі над скарбом», «Державна коханка», «День Ворона»; автобіографічні твори: «Я, званий Чемерисом...», «Веселий смуток мій»; фантастичні повісті: «Білий король детективу», «Приречені на щастя»; повісті, оповідання: «Три секунди на вибір», «Таємнича пригода на Орілі», «Золотий саркофаг», «Маруся Чурай», «Тайна Агати Крісті»; романи-есеї: «Президент», «Голгофа українського православ'я», «Бомба для Патріарха», «Сини змієногої богині», «Ваші пальці пахнуть ладаном…» та інші. 

    Історичні твори займають найпомітніше місце в творчостіЧемериса. До історичної тематики Чемерис вперше звернувся в 1960-ті роки. «Зі шкільної лави притягувала мене до себе історія українського народу», – зізнається письменник. Шукаючи глибинне коріння свого народу, Чемерис захопився темою стародавньої Скіфії – однієї з найцікавіших і найяскравіших сторінок історії України. Збираючи матеріал на цю тему, він впевнився, що скіфи були одним із тих племен, що істотно вплинули на культурний розвиток українців. Чемерис цитує слова відомого історика Євгена Черненка: «Подивіться: скіфські вози, які скрипіли дерев`яними колесами із металевим обіддям 2,5 тисячі років тому степами України, – точна копія майбутніх возів, які називалися чумацькими, або простіше: чумацькі вози – точна копія скіфських возів. Так що зв`язок нерозривний. ...А візьміть вишивані рушники – це вже, здається, настільки українське, тисячу разів українське. А насправді це корінням сягає Скіфії, скіфських аплікацій...». Історії Скіфії присвячені романи Валентина Чемериса «Ольвія», «Смерть Атея»,«Сини змієногої богині».

                                                 

Збірка «Три шаблі над скарбом» – складається з історичних повістей, оповідань, есеїв, спогадів. Це цікаві розповіді про давню Скіфію, про кургани, про відвідини скіфських степів давнім істориком Геродотом, а також про часи Київської Русі, боротьбу наших предків із половцями. А ще героями творів цієї збірки виступають Тарас Шевченко, Іван Нечуй-Левицький, Микола Гоголь, літописці запорозького козацтва – Дмитро Яворницький і Адріан Кащенко, поет, перекладач, етнограф Степан Руданський, автор пісні «Дивлюсь я на небо» Михайло Петренко, сучасні письменники Остап Вишня й Олесь Гончар. Твори художньо-документальні, написані цікаво, здебільш у гостросюжетному ключі.
Україна має давню й величну культуру та історію, досвід боротьби за самовизначення, свободу та незалежність. Тому від ставлення до історичного минулого, досягнень нашіх предків залежить, якими будуть прийдешні покоління. «Письменником зроблена величезна, кропітка робота з вивчення історичного матеріалу того періоду, а його вміле подання виконує благородну патріотичну місію: надихає серця й душі сучасників “міццю духа і огнем любові” (І. Франко) до своєі багатостраждальної і разом із тим великої Вітчизни» (Тетяна Антоненко).
Україна має давню й величну культуру та історію, досвід боротьби за самовизначення, свободу та незалежність. Тому від ставлення до історичного минулого, досягнень нашіх предків залежить, якими будуть прийдешні покоління. «Письменником зроблена величезна, кропітка робота з вивчення історичного матеріалу того періоду, а його вміле подання виконує благородну патріотичну місію: надихає серця й душі сучасників “міццю духа і огнем любові” (І. Франко) до своєі багатостраждальної і разом із тим великої Вітчизни» (Тетяна Антоненко).

  Роман Валентина Чемериса «Ольвія» – один із найкращих художніх творів з історичної тематики. Ольвія – давньогрецька колонія в Нижньому Побужжі, заснована в 647–646 р. до н. е. В епоху розквіту колонії (V–III ст. до н. е.) її політичним і економічним центром стало місто з однойменною назвою, що у перекладі з грецької означає «щаслива».

  У романі «Смерть Атея» (1990) – розповідається про легендарну Скіфію, сильних і могутніх воїнів, що населяли наші землі в давнину, скіфського царя Атея, який жив у IV ст. до н. е., та його військо, що вважалося непереможним. За його правління Скіфія досягла піку своєї могутності.
У 2009 році у збірці «Генерали імперії» вийшов роман «Без права повернення», у центрі якого – постать гетьмана Петра Дорошенка. Цей твір містить багато цитат, прислів`їв, приказок, філософських сентенцій, притч, листування, спогадів, поетичних рядків, фрагментів із народних пісень.

    У романі «Ордер на любов» (2010) змальовано кінець Запорозької Січі й українського січового козацтва. На тлі цих трагічних подій розгортається історія кохання запорожця Тараса та дівчини Оксани.

«Ярославна» (2013) – роман-есей про княжі міжусобиці й ворожнечу, що багато років підривали могутність держави, про боротьбу з кочівниками, а також про життя та любов Ярославни, доньки галицького князя Ярослава Осмомисла, дружини князя Ігоря Святославовича – однієї з найвидатніших постатей Київської Русі.«Марина – цариця Московська» (2014) – роман про Марину Мнішек, дочку польського воєводи з Прикарпаття, Самбора, царицю московську. Про її палке кохання, неймовірні злети й падіння, про лихі часи, прозвані вісторіїСмýтними.

  «Анна Київська – королева Франції», роман (2016). Смілива, красива, розумна й освічена донька Ярослава Мудрого увішла в історію як короліва Франції, дружина Генріха І, мудра та владна правителька. Це роман про одвічну ділему: моральний обов’язок перед історією – чи кохання, відповідальність перед країною – чи особисте жіноче щастя.

«Трагедія гетьмана Мазепи», роман (2016). Для одних ім`я Івана Мазепи стало символом свободи і нескореності, для інших – підступності та зрадництва. Ця книга – про найвідомішу та найвидатнішу постать в українській історії, про гетьмана Лівобережної України 1687–1709 рp. А також про його велике кохання до юної Мотрі Кочубей.   «Амазонка» – повість (2016) про поетесу Олену Телігу, вишукану аристократку, яку називали новітньою Лесею Українкою, патріотку, членкиню ОУН. Жінку, що вміє палко любити й бути ніжною, але водночас – відчайдушну та незламну.

«Київ-Соловки» – роман-есей (2016) про трагічну долю поетів Крушельницьких – батька Антона та сина Івана, і Вороних – батька Миколу та сина Марка під час сталінського терору 30-х років.

«Олена – вершниця зі списом» – роман-есей (2017) – один із останніх творів Чемериса про незрівнянну княгиню Олену Глинську, дружину московського князя Василя ІІІ, майбутню матір царя Івана Грозного. В історію увійшла як перша жінка-правителька Московської держави, що здійснила грошову реформу, почавши карбувати копійки – металеві гроші з зображенням вершника зі списом.

«Золота осінь гетьманщини» – роман (2017), присвячений 14-річному гетьманству Кирила Розумовського, періоду відносного спокою та економічного й культурного розквіту України.
«Тарас Шевченко: сто днів кохання» (2017). Багато разів закохувався в своєму житті емоційний і чутливий за натурою Тарас Шевченко: Оксана, Феодосія, Дуня, Амалія, Анна, Варвара, Катря, Марія... Це роман В. Чемериса про останнє кохання Великого Кобзаря, що тривало всього сто днів.

Багато залежить від здатності письменника обробити історичний матеріал і цікаво подати його в своїх творах. Інтерпретуючи події минулого, надаючи їм емоційного окрасу, Чемерис використовував яскраві образи, які пробуджують уяву, залишаючи слід в душі, викликаючи гордість за свій народ. Історично-художня проза письменника формує ставлення читача до минулого своєї держави, виховує патріотизм і розуміння, що наше майбутнє залежить тільки від нас самих.

Валентин Чемерис прожив довге плідне життя. До останнього зберігючи творчу активність, він написав понад 70 книжок – історичні романи, сатиричні та гумористичні збірки, твори для дітей, романи-есеї, фантастичні збірки. Твори письменника перекладено мовами колишніх республік СРСР, а також німецькою, болгарською, румунською, польською.

Для багатьох молодих літературних початківців він був добрим другом і мудрим наставником, взірцем духовності, толерантності, працьовитості. «Літературний гуру», «метр», письменник, який не тільки на словах, але й на ділі втілював принцип: «Головна ціль мистецтва – сіяти добро й любов», – відгукується про нього журналістка Любов Романчук у нарисі «Сіяч любові».

Помер Валентин Чемерис 4 грудня 2016 року в Києві у віці 80 років.

Вже після смерті письменника, у 2018 році, вийшов його автобіографічний роман «Це я, званий Чемерисом...». Твори письменника й надалі продовжують видаватися, задовольняючи зростаючий інтерес читачів до його творчості, до історії української минувшини. Відоме видавництво «Фоліо» в серії «Історія України в романах», починаючи з 2008 року, видало цілу низку історичних творів Чемериса: «Ольвія» (2008), «Фортеця на Борисфені» (2008, 2011), «Генерали імперії» (2008), «Ордер на любов» (2010), «Смерть Атея» (2008, 2011), «Ярославна» (2013), «Марина – цариця московська» (2014), «Ваші пальці пахнуть ладаном» (2014), «Сини змієногої богині» (2015), «Трагедія гетьмана Мазепи» (2015), «Анна Київська – королева Франції» (2016), «Рогнеда» (2016), «Княгиня і хан» (2017), «Олена – вершниця зі списом» (2017), «Золота осінь гетьманщини» (2017), «Тарас Шевченко: сто днів кохання» (2017).

Безперечно, Валентин Лукич Чемерис зробив значний внесок у розвиток духовності української нації, залишивши чималу духовну спадщину своїм нащадкам. Його творчий доробок – справжня скарбниця національної культури української держави.