Марія Конопницька

Марія Конопницька (1842, Сувалки - 1910, Львів) − польська письменниця; поет, новелістка, літературний критик і публіцист, автор творів для дітей і юнацтва. Дівоче прізвище − Василовська.

Рано осиротіла. Дістала домашню освіту. 1862 р. вийшла заміж за Ярослава Конопницького і жила в маєтку чоловіка Бронув.

Сім'я була причетна до повстання 1863 року; побоюючись переслідувань, Конопницькі виїхали до Німеччини. У Бронув повернулися в 1865 р. після оголошення амністії. У 1872 р. Я. Конопницький був змушений продати Бронув і переїхати з дружиною і шістьма дітьми в невеликий фільварок Гусин.

1877 р. переїхала з дітьми до Варшави. Заробляла приватними уроками й літературною працею. З 1890 р. довго жила за межею у зв'язку з хворобою однієї з дочок.

У 1902 р. з нагоди 25-річчя творчої діяльності одержала в дар від польської нації невеликий маєток в Жарновце поблизу Кросна в Галичині, де поселилася.

Відвідувала малу батьківщину Юліуша Словацького — Крем'янець.

Померла в санаторії Кисельки у Львові. Початково похована у гробівці Міхальських на Личаківському цвинтарі, згодом перепохована неподалік на полі 1-а. На могилі було встановлено бронзове погруддя авторства Люни Дрекслер, знищене під час II світової війни. Повторно відновлене за фотографіями 1956 року скульптором Володимиром Сколоздрою.

Надгробок на Личаківському цвинтарі у Львові
Дебютувала у пресі віршем «W zimowy poranek» («Зимовим ранком», 1870). У 1876 засади публікувати цикл віршів «W górach» («У горах») в газеті «Tygodnik Ilustrowany».

Цикл приніс Конопницькій популярності, його високо оцінив Генрик Сенкевич. Основна тема творчості Конопницької — життя сільської й міської бідноти, проповідь служіння народу — звучить вже в першій її книзі віршів «Поезія» (т. 1, 1881).

На фольклорних мотивах і поетиці засновані вірші збірки «Поезія» (т. 2, 1883; т. 3, 1886). У поезії Конопницької 1890-х рр. посилюються патріотичні мотиви й тема туги по батьківщині. (збірки віршів «Поезія», т. 4, 1896; «Лінії й звуки», 1897).

У епічній поемі «Pan Balcer w Brazylii» («Пан Бальцер в Бразилії», 1892—1906, повне видання 1910), що оповідає про долі польських селян-емігрантів, надала емігрантським поневірянням символічне значення мученицького шляху народу, що знаходить зі стражданнями й боротьбою батьківщину.

До життя селянства, пізніше також і міського пролетаріату, до історії польського національно-визвольного руху зверталася у своїй новелістиці. Перші прозаїчні досліди відносяться до 1882. Спочатку слідувала Болеславу Прусу, Генріку Сенкевічу, Елізі Ожешко.

Перша збірка «Cztery nowele» («Чотири новели», 1888), за ним рушили збірки розповідей «Moi znajomi» («Мої знайомі», 1890), «Na drodze» («На дорозі», 1893), «Nowele» («Новели», 1897), «Ludzie i rzeczy» («Люди й речі», 1898), «Na normandzkim brzegu» («На Нормандському березі», 1904).

У 1884—1887 редагувала журнал для жінок «Swit». Користувалася псевдонімами Jan Sawa, Marko, Jan Warez.

Писала твори для дітей, деякі з яких не втратили популярності до цього дня.Навчалася в приватних навчальних закладах (Варшава).

Дебют М. Конопницької (до заміжжя — Василовської) — цикл поезій «У горах» вітав Генрік Сєнкєвич, Нобелівський лауреат з літератури.

Авторка поетичних збірок «Образки», «Лінії та звуки», «Італія», поеми «Пан Бальцер у Бразилії», книжок прози «Чотири новели», «Мої знайомі», "«На дорозі», «На Нормандському березі», «Люди і речі».

Провідними темами творчості М. Конопницької були: патріотизм, заклики до служіння народу, співчуття долі польських емігрантів до Америки. У новелістиці письменниця зверталась до історії польського національно-визвольного руху. Редагувала журнал для жінок «Світ».

Марія Конопницька — авторка «Роти» — неофіційного гімну Польщі. Про творчість М. Конопницької писали І. Франко та Леся Українка.

Твори Конопницької українською мовою перекладали Павло Грабовський, Володимир Масляк, Максим Рильський, Дмитро Павличко, Лариса Андрієвська, Роман Лубківський, Марія Пригара, В. Струтинський, Анатолій Глущак, Ярослава Павлюк.

Вулиця Конопніцької у Львові.

В історії польської літератури останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст. творчість Марії Конопніцької займає одне з найпочесніших місць. Її багатогранна обдарованість щедро виявила себе в поезії, прозі, літературно-критичних розвідках, публіцистиці, в мистецтві художнього перекладу з західноєвропейських і слов’янських мов.

. Мало хто з польських поетів - сучасників і наступників Конопніцької - міг претендувати подібно до неї на високий ранг народного співця. Новаторськими, з багатьох поглядів художньо неперевершеними на той час були зміст й жанрово-стильова різноманітність кращих її поетичних творів.

ROZSTANIE

Uściskany, opłakany,
na progu, i za progiem,
został Pimpuś pensjonarzem
sławnej szkoły "Pod Pierogiem"
Zrazu żal mu nieco było
żegnać tatę, żegnać mamę;
popłakiwał nawet sobie,
gdy zamknięto za nim bramę.
Lecz się wkrótce rozweselił,
na wysokim siadłszy stołku,
gdy zobaczył pełen talerz
smakołyków na podołku.
Mama - kotka mu kupiła,
tato - biczyk i piłeczkę,
więc choć łza się zakręciła,
to, ot, tylko tak... troszeczkę.
Ale państwo Sadełkowie,
ni utulić się nie mogą
i miłego jedynaka
opłakują idąc drogą.
Już im z oczu znika szkoła
z ogrodzeniem swym zielonym,
a to on, to ona staje,
by zamachać choć ogonem.
Tak ów żeglarz, gdy na łodzi
Od miłego brzegu płynie,
Chustką na znak wieje białą
Przyjaciołom i rodzinie.
O, nie wiedzą tego dziatki,
jaka po nich pustka głucha,
gdy do próżnej wszedłszy chatki,
matka staje, patrzy, słucha...
Słucha wiatru, co przelata,
Po szerokim wiejąc świecie...
Czy jej wieści nie przynosi?
Czy nie tęskni miłe dziecię?
Późno w nocy siedzi, duma
na samotnej chaty progu,
aż w opiekę odda świętą
oddalone dziecię Bogu.