Історичні хроніки: «Вони стояли на сторожі волі. Сторінки історії УПА»

 Вони стояли на сторожі волі. Сторінки історії УПА

  «…А ти, славна Україно,

не забудь за мене!..»

   Правда про героїчну боротьбу Української Повстанської Армії повертається до нас. Сьогодні можемо побачити на полицях бібліотек та книжкових магазинів десятки книжок, присвячених цій темі: спогади учасників національно-визвольної боротьби, документи, дослідження сучасних істориків, науково-популярні видання, фотоматеріали.

Поява УПА, як і ОУН, на політичній арені України була закономірним наслідком поразки українських національно-визвольних змагань перших десятиліть XX століття, чергового розподілу та поневолення України іноземними державами, актуалізації українського питання у політиці країн Європи напередодні та на початковому етапі Другої світової війни, а у зв’язку з цим – активізації боротьби за державну незалежність та соборність України.

Офіційною датою створення Української Повстанської Армії вважається 14 жовтня 1942 року – козацьке свято Покрови, але окремі українські націоналістичні збройні формування існували вже від початку Другої світової війни або й раніше.

УПА створювалася у найкритичніший для українського народу період Другої світової війни, коли йому реально загрожувало фізичне винищення та усунення з політичної карти Європи. І той факт, що вона без будь-якого сприяння, не кажучи вже про підтримку чи допомогу іноземних держав, за дуже короткий час сформувалася у багатотисячну військову організацію, яка понад 10 років вела мужню боротьбу спочатку проти двох тоталітарних імперій, а після закінчення війни – проти радянської репресивно-каральної машини, свідчить про безмежний патріотизм та героїзм українських повстанців, безстрашну і самовіддану їх підтримку народом, головним чином на західних землях України.

УПА діяла на території Галичини, Волині, Північної Буковини, сучасних Польщі та Білорусі, але окремі загони також діяли і на території східної України, на Донбасі та навіть на Кубані.

Творці УПА розглядали її як можливий зародок регулярної Української армії. УПА спиралася на розгалужену мережу ОУН, яка становила своєрідний тил армії – запілля. У формуванні Української Повстанської Армії брали участь представники різних політичних угрупувань, селяни, національні меншини. Тому можна сказати, що вона мала загальноукраїнський характер. З липня 1944 р. УПА підпорядковувалася Українській Головній Визвольній Раді (УГВР) – керівному військово-політичному органу воюючої України. Політичною платформою УПА була боротьба за самостійність України, за основні демократичні права і свободи, включно з рівними правами для національних меншин та співпрацею з іншими поневоленими народами проти нацизму та сталінізму.

   Навесні 1944 року відбуваються і перші бої УПА з регулярними частинами Червоної армії. Спецоперації НКВД проти УПА включали перевдягання офіцерів НКВД в упівців та вбивства мирного населення з метою дискредитації Української Повстанської Армії.

   Влітку 1944 року склад УПА поповнюється за рахунок уцілілих вояків дивізії «Галичина», розбитої під Бродами. Створенню цієї дивізії від самого початку активно противилася ОУН(б), протестуючи проти мобілізації найактивніших національних елементів німецькою стороною, але пізніше навики вояків дивізії відчутно допомагали упівцям. Виснажена радянськими чистками і довгим протистоянням, УПА припинила свої активні дії у 1953 році, проте окремі осередки спротиву виникали впродовж 1950-60-х років.

У січні 1944 року підполковник Роман Шухевич (Тарас Чупринка) став головним командиром УПА, майор Дмитро Грицай (Перебийніс) — шефом ГВШ, Олекса Гайсин (Лицар) — його заступником. Чисельність УПА сягнула свого піку в 1943-44 роках і становила близько 35 тисяч осіб. УПА не мала тилових і допоміжних частин, функції яких перебрала на себе мережа ОУН (б), яка за різними підрахунками охоплювала 200 тисяч осіб. Політичною розвідкою та контррозвідкою займалася Служба Безпеки (СБ) ОУН, юрисдикція якої поширювалася і на УПА. Вона складалася з політичного і кримінального відділів, а також мережі інформаторів, які давали агентурні відомості референтам, у розпорядженні котрих були боївки з 3-5 чоловік.

Протягом свого існування УПА фактично воювала на три фронти: з Вермахтом та його союзниками, Армією Крайовою (АК) та загонами НКВС. Протягом 1942-1944 років вона провела понад 2,5 тисяч антинімецьких акцій, в ході яких було знищено близько 12,5 тисяч німців та їх союзників, понад 2 тисяч було поранено і майже 2,5 тисячі захоплено в полон. Втрати повстанців склали більше 2,2 тисяч вбитими, майже півтисячі пораненими та полоненими. На серпень 1944 року УПА згорнуло антинімецький фронт.

Українсько-польське протистояння розпочалося з сутичок АК та УПА на Волині літом 1943 року і вилилося у справжню війну з великою кількістю жертв серед цивільного населення — понад 70 тисяч поляків та 20 тисяч українців. Кінець їй було покладено в 1947 році, коли внаслідок операції "Вісла" польський уряд ліквідував соціальну базу УПА на Закерзонні, території південно-східної Польщі, де проживали переважно українці.

За підрахунками КДБ УРСР сумарні втрати радянської сторони у протистоянні з УПА за період 1944 — 1953 років склали понад 30,5 тисяч осіб, тоді як українське підпілля втратило понад 150 тисяч. Більш як 100 тисяч за цей період було заарештовано за звинуваченнями у націоналістичній діяльності.

Взимку 1944 року територією дій УПА просувалася українсько-німецька лінія фронту. Її командування заборонило своїм підрозділам вступати у сутички з частинами Червоної Армії, але на практиці цю заборону досить часто порушували. Зокрема, у засідку УПА потрапив командувач 1-го Українського фронту генерала армії Ніколай Ватутін, який помер 15 квітня 1944 року у київському госпіталі внаслідок отриманих поранень.

Залишивсь в глибокому радянському тилу, УПА ще понад рік змогла чинити активний спротив. В червні 1946 року командування УПА і керівництво Української Головної Визвольної Ради (УГВР) прийняли рішення розпочати процес поступової демобілізації і до 1949 року відбувався перехід УПА до збройного підпілля. 3 вересня 1949 року вийшов наказ УГВР та ГВШ про розформування залишків активних підрозділів та бойових одиниць УПА і влиття її відділів та штабів в підпільні структури ОУН (б).

Фактично припинивши своє існування, спротив УПА тривав і надалі — 5 березня 1950 року біля Львова був вбитий генерал-хорунжий УПА, голова генерального секретаріату УГВР та голова проводу ОУН (б) в України Роман Шухевич,23 травня 1954 року співробітниками МВС УРСР був схоплений останній лідер українського підпілля Василь Кук. Після цього спостерігались лише поодинокі акції українських повстанців, остання з яких відбулась біля хутора Лоза Підгаєцького району Тернопільської області 14 квітня 1960 року.