Міжнародний день пам`яті жертв голокосту

Бабин Яр...  Лихо століття

Сьогодні вся планета сумує за загиблими та шанує живих, згадуючи про жертви Голокосту. Цей день проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року, співавторами якої виступили 100 держав у пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни. Це нагадування про всесвітню трагедію, про масове вбивство євреїв у всіх європейських державах.

                             

Уперше в усьому світі Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту відзначили у 2006 році. Україна на державному рівні приєдналася до відзначення цієї міжнародної дати у 2012 році, хоч і була однією з шести країн-ініціаторів ухвалення документа ООН . Дата 27 січня обрана не випадково: саме цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенцима.

1933 рік. Німеччина. До влади приходять нацисти на чолі з Адольфом Гітлером. І відразу починають переслідування населення. Після того, як вермахт захоплює інші країни, починається планомірне винищення євреїв, що їх населяли. Найбільша громадська громада на той час проживала у Польщі. 

Тож відразу після її загарбання практично всіх їх помістили до спеціально створених гетто — відокремлених від зовнішнього світу поселеннях з мінімальними умовами для проживання. А у 1941-му — незадовго до нападу на СРСР — почали створювати і концентраційні табори, куди звозили всіх євреїв, уцілілих у завойованій Європі: до цього часу більше ніж мільйон фашисти знищили.

Захопивши значну частину радянської імперії, нацисти взялися за «остаточне розв’язання єврейського питання»: за вермахтом, що наступав, йшли так звані айзацгрупи — спеціально створені підрозділи, які і «розв’язували» проблеми євреїв. На теренах України діяли 2 такі групи, які особливо «відзначилися» у Бабиному Яру — київському урочищі, розстрілявши за кілька днів понад 30 тисяч євреїв.

У січні 1942 року нацистська верхівка ухвалила рішення про створення на території Польщі таборів смерті, обладнаних газовими камерами і крематоріями. Сьогодні вони відомі під назвами Треблінка, Собібур, Майданек, Освенцим, Бєлжец.

Створення таких таборів супроводжувалось масовими стратами населення гетто. Найбільш жахливим — за кількістю утримуваних тут євреїв і їхнього масового винищення, був Освенцим: за 5 років існування тут пішли з життя насильницькою смертю близько 4 мільйонів.

Загалом — за неповними даними — жертвами нацистського режиму стали майже 6 мільйонів євреїв.

В Україні майже немає клаптика землі, не политого єврейською кров’ю. Першими жертвами окупантів стали представники цієї древньої національності, які населяли міста і села Західної України: просування вермахту було настільки стрімким, що більшість з них не встигли евакуюватися. Так, захопивши Львів, у якому до війни проживали понад 150 тисяч євреїв, нові «господарі життя» взялися за «розв’язання єврейського питання», створивши гетто, куди помістили близько 140 тисяч осіб. Вижити пощастило приблизно 300 з них.

Невільників змушували носити знаки розрізнення, заборонивши навіть ходити пішохідними тротуарами і бувати у міських парках. І навіть навколішки мити бруківку зубними щітками чи носити сміття у зубах!.. Не витримуючи голоду, жахливої антисанітарії і хвороб, люди вмирали сотнями. Щодня. Та чи не найбільше дошкуляв хронічний голод: взимку 1941-1942 років один дорослий отримував 700 грамів хліба на тиждень, 400 грамів муки та 100 грамів цукру на місяць. До того ж тут почалися спалахи тифу, який викосив десятки тисяч людей.

                                 

Бранці працювали на німців. А хто в силу фізичного виснаження не міг, то тих просто знищували. Львів’яни, котрі мешкали неподалік цього гетто, довго згадували, як ледь не щоночі поблизу лунали автоматні та кулеметні черги.

У Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту у багатьох країнах світу відбуваються меморіальні, поминальні заходи. Світова спільнота не тільки згадує жертв людиноненависницької політики, але й засвідчує прагнення до боротьби з антисемітизмом, расизмом та всіма іншими формами нетерпимості, які можуть призвести до цілеспрямованого насилля щодо окремої групи людей.