Година історичної правди: «Крутянські спартанці, або як нищили цвіт нації»

 Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року.

На початку січня 1918 року більшовики розгорнули наступ на Київ, під їхнім контролем вже були Харківська, Катеринославська та Полтавська губернії. Більшовицькі війська вели наступ двома групами: одна вздовж залізниці Харків-Полтава-Київ, друга – у напрямі Курськ-Бахмач-Київ.

Центральна Рада УНР мала у своєму підпорядкуванні окремі частини колишньої російської армії, що були українізовані, а також сформовані із добровольців підрозділи, серед яких були курінь Січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем, загони вільного козацтва, та сформований Симоном Петлюрою Гайдамацький Кіш Слобідської України. Саме добровольці і стали опорою Центральної Ради.

 

/Євген Коновалець/                                                      /Симон Петлюра/

24–27 січня 1918 року запеклі бої розгорнулись за станцію Бахмач. Українські війська змушені були залишити Бахмач і відступити до станції Крути. На підкріплення українських частин в Крути було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу ім. Б. Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів). До юнаків школи приєдналась перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. Переважна більшість студентів не мала достатньої військової підготовки, студенти були погано озброєні. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще десь до 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва із Ніжина.

/Битва під Крутами – загальна схема/

/Схема бою під Крутами. Український інститут національної пам'яті/

 За різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало до 520 українських воякiв і юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів та одну гармату на залiзничнiй платформi.

Упродовж дня вони вели бій за станцію з більшовицькими військами  загальною чисельністю (за твердженням більшості джерел) 4800 осіб, в їх числі 400 балтійських матросів. Усі добре озброєні і з артилерією.

Після бою, у присмерках, українські війська організовано відступили зі станції Крути до своїх ешелонів. 27 студентів та гімназистів, які знаходилися у резерві, під час відступу потрапили у полон. І наступного дня ці 27 героїв були розстріляні або замордовані. Згодом їх поховали у Києві.  

За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих. Серед них  – 37–39 полеглих у бою та розстрiляних студентiв i гімназистів. На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти унiверситету Св. Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу).

Втрати бiльшовицьких вiйськ пiд Крутами - близько 300 воякiв.

Затримавши ворога на чотири дні, київські юнаки дали змогу Центральній Раді заключити Берестейський мир 9 лютого 1918 року та зберегти молоду Українську Державу.

Джерело: Український інститут національної пам’яті

1918, бій під Крутами

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/sichen/29/1918-biy-pid-krutamy