/ До Дня Соборності України, проголошення акту Злуки/
Соборність – це єдність,
неподільність усіх територій України, духовна єдність українців, які проживають
на території України, а також єдність усіх громадян України незалежно від
національності та віросповідання, спрямована на утвердження справжнього
суверенітету і незалежності України, побудову процвітаючої демократичної
національної держави (стаття 6 Закону України “Про основні засади державної
політики у сфері утвердження української національної та громадянської
ідентичності”).
22 січня ми згадуємо дві рівнозначні за вагою події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки й Акт Злуки українських земель. Адже 22 січня 1918 року вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 року) на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу.
Проголошення
Соборності УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року – історичний акт об’єднання
українських земель в одній державі. Подія основоположна для українського
державотворення. Вона повністю руйнує твердження російської пропаганди, буцімто
українські землі вперше об’єднав Сталін у 1939 році. Ідея соборності України
була ключовою для наступного покоління учасників українського визвольного руху
у XX столітті.
Акт Злуки 22
січня 1919 року увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України –
Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття.
Соборність
передбачає не лише пам’ять про минуле, а й потребує згуртованої спільної праці
та взаємодії в сучасній Україні, коли ми, з різних регіонів, спілкуємося, разом
працюємо, створюємо знакове і важливе.
Соборність є
невіддільною від суверенітету й реальної незалежності народу, вона є
фундаментом побудови демократичної держави, запорукою виживання й існування
нації.
Національна
єдність є не тільки базовою цінністю громадян країни, а й обов’язковою
передумовою успішного спротиву зовнішній агресії.
Сьогодні
Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність
залишається на порядку денному національних завдань. Цілісність буде цілковито
відновлена після того, як Україна звільнить усі території, захоплені ворогом.
Соборність – мета Перемоги.
Історична довідка
Перша
світова війна (1914 р.), національні революційні рухи та розпади імперій
наблизили втілення ідеалу соборності. У Києві в 1917 році постала Українська
Центральна Рада, яка проголосила Українську Народну Республіку. А в Галичині
після Листопадового чину 1 листопада 1918 року постала Західноукраїнська
Народна Республіка. Її лідери ініціювали переговори про об’єднання
Наддніпрянської України з Наддністрянською. До Києва вирушила галицька
делегація.
1 грудня
1918 року на залізничній станції у Фастові представники ЗУНР і УНР підписали
«Передвступний договір» (тобто попередній чи прелімінарний). Угода констатувала
непохитний намір ЗУНР «злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з
Українською Народною Республікою». Зі свого боку, УНР проголошувала згоду
«прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як
складову частину державної цілості в Українську Народну Республіку». Договір
підписали: від УНР – Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець, Панас
Андрієвський, від ЗУНР – Лонгин Цегельський і Дмитро Левицький. Передвступний
договір ратифікували 3 січня 1919 року на першому засіданні Української Національної
Ради – керівного органу ЗУНР. Для урочистого проголошення та юридичного
оформлення цього рішення до Києва було відряджено представницьку делегацію на
чолі з віце-президентом УНРади Левом Бачинським.
18 січня відбулася спільна нарада Директорії і Ради народних міністрів УНР за участі делегації з Галичини, Буковини і Закарпаття. Йшлося про проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР та урочистості з цієї нагоди. Рада міністрів доручила написати сценарій заходів та особисто очолити всі церемонії міністру народної освіти Іванові Огієнку. Саме він запропонував влаштувати загальнонародне свято на річницю проголошення самостійності УНР.
/Проголошення Акта Злуки українських
земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р. Фото роблено з дзвіниці
Софійського собору, на горизонті видно ще не зруйнований більшовиками
Михайлівський Золотоверхий./22 січня
1919 року на Софійській площі в Києві, у першу річницю незалежності УНР, у
святковій атмосфері відбулося проголошення «Універсала Директорії Укаїнської
Народної Республіки» (його ми символічно називаємо Актом Злуки). Будівлі в
центральній частині міста прикрашали національні прапори, вхід до Софійського
майдану оздобили тріумфальною аркою з гербами УНР і ЗУНР. Під музику на
центральні вулиці стікалися десятки тисяч мешканців столиці і численні гості.
Хор під керівництвом Кирила Стеценка в супроводі оркестра заспівав «Ще не
вмерла Україна».
І настав
історичний момент – міністр закордонних справ ЗУНР Лонгин Цегельський оголосив
грамоту, ухвалу УНРади, і передав її голові Директорії Володимиру Винниченку. У
відповідь член Директорії Федір Швець зачитав Універсал: «<...> Віднині
воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України,
Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і
Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які
вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна
Республіка <...>».
Закінчилося
свято урочистим молебнем і парадом. З особливим захопленням вітали колони
Січових стрільців і полковника Євгена Коновальця.
/ Молебень на Софіївській площі у Києві з нагоди проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР. В центрі – Симон Петлюра та Володимир Винниченко. 22 січня 1919 року./
Наступного
дня, 23 січня 1919 року, в приміщенні київського Оперного театру (сучасна
Національна опера України) Трудовий Конгрес України обговорив згадані документи
і схвалив їх. Ратифікувавши таким чином Універсал Директорії УНР, Конгрес надав
йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича
незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР після об’єднання з УНР змінила
назву на Західна область Української Народної Республіки (ЗО УНР). Розпочалася
активна співпраця між обома державними утвореннями в економічній, військовій та
культурній сферах.
Ідея
соборності охопила українців. На Закарпатті відголоском історичного руху до
злуки стали Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року. Вони постановили
об’єднати Карпатську Україну з Українською Народною Республікою. В умовах
постійної боротьби за свободу і незалежність надзвичайно багато важило
побратимство українців із різних регіонів. Ще від початку 1918 року однією з
найбоєздатніших військових формацій УНР стали Січові стрільці, основою яких
були галичани та буковинці. Зі свого боку, східноукраїнські командувачі Михайло
Омелянович-Павленко й Олександр Греків очолювали Галицьку Армію.
Через низку
причин об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення.
Продовжували існувати два окремі уряди, дві армії. Республіки фактично
перебували у конфедеративних відносинах. Відмінні геополітичні інтереси та
цілі, зрештою, призвели до розвалу соборного фронту Української революції
пізньої осені 1919 року. Тим не менше, Акт Злуки став символом і легендою для
наступних поколінь борців за Україну.
Після
проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року ідея цілісності
української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилася під
сумнів. Упродовж багатьох десятиліть Акт залишався символом віри, ідейним
імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.
Джерело: Український інститут національної пам’яті
Немає коментарів:
Дописати коментар