Літературний портрет: "Іван Котляревський"

 

 255 років від дня народження Івана Петровича Котляревського (1769-1838) -  українського письменника, поета, драматурга, перекладача, просвітителя, громадського діяча, основоположника сучасної української літератури.

«...Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть!...»

Т. Шевченко «На вічну пам’ять Котляревському»

Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня (29 серпня) 1796 року в Полтаві. Походив із зубожілого козацького старшинського роду, батько працював канцеляристом городового магістрату. Згодом Котляревські отримали дворянське звання. Батьки виховували сина в любові та строгості, віддали до дяківської школи. Часто попадало малому Іванові, завжди готовому до витівок, від учителя, та його успіхами в науці дяк Никодим був задоволений. Коли хлопцеві йшов одинадцятий рік, батьки віддали його до Полтавської семінарії, в якій він навчався дев’ять років.  Серед однокласників він був наймолодшим. Життя у семінарії не було солодким – суворий режим, ранній підйом, серйозна система науки. Та наука не лякала хлопця, особливо йому подобалась піїтика – до неї заохочували тих, хто мав дар до віршування. Саме тоді Іван почав писати вірші. Скоро він став одним із найкращих учнів.  Але духовна кар’єра не приваблювала Котляревського і він покинув семінарію.

Працював канцеляристом, вчителював у сільських поміщицьких родинах. Часто бував на різних зібраннях, народних іграх, вивчав життя простого люду, його звичаї та обряди, записував народні пісні. Був закоханий у 20-річну Марію Семенівну, бідну родичку господаря, в якого працював домашнім учителем, але дівчина вже була обіцяна іншому і мала стати дружиною багатого вдівця. Нещасливе кохання залишило на його  серці рану, яка довго ятрила і відгукувалась тупим болем.

І. Котляревський зачитувався поемами Гомера і Вергілія. В 1794-1796 р. поет підготував перші три частини своєї поеми «Енеїда», написаної на сюжет однойменного твору Вергілія.  «Енеїда» стала першим твором в українській літературі, написаним народною мовою. Уперше вона була видана без відома автора 1798-го видавцем Максимом Парпурою.  Котляревський розлютився через це, тому присвятив видавцеві декілька рядків у наступній частині "Енеїди", помістивши Парпуру до пекла. Повністю поема вийшла 1842-го тільки після смерті письменника.

Із 1796-го до 1808-го року Котляревський перебував на військовій службі. Брав участь у задунайському поході російської армії під час російсько-турецької війни. Отримав чин капітана та орден святої Анни за виявлену хоробрість у боях та виконання дипломатичних доручень. У 1808 році вийшов у відставку. Працював наглядачем «Дому для виховання дітей бідних дворян» у Полтаві, який згодом перетворив на зразковий навчально-виховний заклад. Під час походу Наполеона в Росію у 1812 р.  сформував 5-й Український кінний козачий полк.

 Іван Петрович був організатором та керівником Полтавського театру . Саме для нього в 1819 р. написав драматичні твори «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», які стали основою нової української драматургії. А Микола Лисенко створив оперу "Наталка-Полтавка". 

Помер Іван Котляревський 10 листопада (29 жовтня) 1838-го року. Прямих нащадків він не залишив. Незавдовго до смерті письменник відпустив на волю шістьох кріпаків, а рухоме і нерухоме майно роздав далеким родичам і приятелям. Будинок відписав своїй економці – унтер-офіцерській вдові Мотрі Векливечивій.

 Вся Полтава проводжала Івана Котляревського в останню путь.