Година історії: "За волю і славу України"

 до 110-річчя з часу створення Легіону УСС

Легіон українських січових стрільців (Легіон УСС)— український добровольчий військовий підрозділ у складі австрійської армії в роки Першої світової війни.

Вони були першими українськими частинами Австро-Угорщини, відібраними за національною ознакою, вплинули на створення військового словництва, термінології, пісні і музики, фольклору.

(Кокарда підрозділу)

З початком Першої світової війни українські партії Західної України вирішили, що нарешті настав сприятливий момент практичного здійснення ідеалу самостійної України. Вони свідомо стали на бік Австро-Угорщини й Німеччини, виходячи з того , що визволення України можливе тільки внаслідок воєнної поразки росії, після чого держави переможці допоможуть Україні створити самостійну Українську державу.

Для згуртування всіх українських партій Галичини в єдину патріотичну організацію 1  серпня 1914 року  у Львові лідери трьох найбільших галицьких партій утворили Головну Українську Раду на чолі з К. Левицьким. Вона мала довіру народу, оскільки фактично представляла всі впливові політичні партії краю (націонал-демократів, радикалів, соціал-демократів) і своєю  діяльністю підтверджувала свою народну спрямованість. Головна Українська Рада поставила перед австрійським командуванням питання про організацію в австрійській армії окремого українського формування, що мало стати зародком української національної армії.

                                                                                                    ( Кость Антонович Левицький)

6 серпня 1914 р. у львівській газеті «Діло» з'явилося звернення Головної Української Ради «до всього українського народу», в якому закликали добровольців записуватися в  Українські Січові стрільці (УСС). Про своє бажання вступити в легіон заявило 28 тис. юнаків і дівчат, але уряд, побоюючись створення українського війська, обмежив чисельність легіону до  2,5 тис..

 

Під командуванням командира М. Галущинського 3 вересня 1914 року новобранці прийняли у Стрию (Львів вже був окупований царськими військами) присягу й відбули на докомплектування в закарпатські села Горонда та Страбичів під Мукачеве. Ядро легіону становили члени довоєнного січового, сокольського і пластового руху, учорашні гімназисти і студенти.

(Штурмова бригада УСС)

Узимку 1914-15 рр. сотні УСС у складі 130 бригади боронили карпатські переходи: їм припала тоді розвідча й охоронна служба. Першим успіхом легіону УСС була перемога на горі Маківці 29 квітня — 3 травня 1915. Українська громадськість високо оцінила мужність галицького стрілецтва у тій карпатській битві. «Маківка –це перший визначний етап на тому шляху, по якім українська нація зі стану пасивності переходила до стану активності, до чину, - зазначала львівська газета «Діло»  2 травня 1915 р.- Битва на Маківці – це перша велика спроба галицьких українців стати самим активним чинником історії, стати ковалями й творцями своєї будуччини».

Улітку 1916 р. Цісарське командування прикрило січовиками найбільш важливий відтинок фронту – мурований шлях із Підгайців на Бережани в районі пагорба Лисоні. Два місяці – серпень і вересень – майже безперервно на цьому рубежі точилися  запеклі бої. Коли ж противник розгромив сусідні турецькі та угорські частини, полк УСС опинився в оточені. Півтори сотні старшин і стрільців полягли у тих боях, близько тисячі потрапили у полон. Їх відправили у табори військовополонених у Симбірськ і Царицин. Залишки полку було виведено в тил. Тієї осені стрілецькі старшини на чолі з Д. Вітовським почали культурно-освітню місію на Волині, куди вони були направлені для організації комісаріатів з набору рекрутів в австрійську армію. Однак головним своїм завданням січовики вважали розвиток української школи. Тієї осені вони  відкрили на Волині близько сотні українських шкіл і придбали для них підручники і необхідне приладдя.

На фронт, у знайомі місця під Бережани, полк повернувся 17 лютого 1917 р. Під час нового наступу російської армії стрілецькій підрозділ ціною великих втрат утримував фронт біля с. Конюхи на Бережанщині.

На початку липня цього ж року шість відновлених сотень полку УСС під командуванням Мирона Тарнавського знову вступили у бій на Бережанщині. Після дводенного штурму вони оволоділи Козовою і в час загального наступу австрійських військ попрямували до Збруча. За Збручем полк практично у бойових операціях не брав участі, приділяючи головну увагу культурно-освітнім заходам. При легіоні УСС був Кіш УСС – запасний підрозділ, що займався набором і вишкілом новобранців. При ньому діяли бібліотека, Стрілецький хор під керівництвом талановитого композитора Михайла Гайворонського, а також Пресова квартира, у складі якої плідно працювали Андрій Баб’як (Мирослав Ірчан), Антін Лотоцький, Осип Назарук, Юрко Шкрумеляк, Лев Лепкий, Осип Курилас, Микола Угрин-Безгрішний та інші талановиті письменники, журналісти, митці.

На початку жовтня 1918 р. УСС були передислоковані з Херсонщини на Буковину у Чернівці,  Після утворення Західно–Української Народної Республіки (листопад 1918 р.) полк було переведено до Львова, де він став ядром Галицької армії.

«Усусуси» зіграли важливу роль в подіях Української революції 1917-21 років .

 

( Марка Укрпошти «Стрілець Легіону Українських січових стрільців» із серії «Збройні формації Української революції 1917—1921 років» (2021))