Літературний портрет: «Майстер українського слова»

Дмитро Павличко - український поет, перекладач, літературний критик, публіцист, шістдесятник, громадсько-політичний діяч, дипломат, політик і один із авторів Акту проголошення незалежності України.

Народився 28 вересня 1929 року в  багатодітній родині в селі Стопчатів Станіславського воєводства Польщі (нині Івано-Франківська область). Початкову освіту здобув у польськомовній школі в Яблунові, де в класі і був єдиним українським учнем серед євреїв та поляків . Одного разу на уроці стався  випадок. Вчителька змушувала маленького Дмитра прочитати польський патріотичний вірш: «Хто ти є? – Поляк малий. – Який знак твій? – Орел білий». Хлопець відповів, що він українець і відмовився читати вірш, за що отримав лінійкою по пальцях.

Продовжив навчання в Коломийській українській гімназії. Свої перші вірші Дмитро почав писати ще навчаючись в 5 класі, у шкільних зошитах.

У 1944 році в Коломиї, гестапівці розстріляли його брата.  За словами поета: «У 16 років я став українським повстанцем. П'ятеро хлопців зі Стопчатова, у їх числі був і я, та п'ятеро із сусіднього Великого Ключева у квітні 1945-го приєдналися до сотні, якою командував Спартан. Перед тим гітлерівці упіймали мого брата Петра, бандерівця, який перебував у школі старшин УПА в Карпатах, і розстріляли його в Коломиї. Мама плакала, батько мене не пускав, але я твердо сказав: «Мушу наздогнати німаків і помститися їм за брата»».

 Юний Павличко вступити до сотні УПА. І хоч пробув він там недовго, але з осені 1945 до літа 1946 був ув'язнений за справою щодо звинувачення в належності до УПА.

У 1953 році закінчив філологічний факультет Львівського університету. В цьому ж році виходить перша поетична збірка автора "Любов і ненависть", пізніше побачили світ й інші збірки.  Його збірку "Правда кличе", тиражем 18 тисяч,  було вилучено з продажу та знищено. Вважалось, що в ній занадто відкрито зображено сталінську епоху.  На його підтримку виступили письменники Павло Тичина та Олесь Гончар. Його віршами означився початок українського шістдесятництва.

 Поет був майстром сонета. Він не лише писав свої власні сонети, але й перекладав з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської та багатьох слов'янських мов. Так у 80-х вийшла укладена ним антологія європейських поетів "Світовий сонет". 

Писав письменник і для дітей, це книжечки – «Плесо», «Де найкраще місце на землі», казкові поеми «Золоторогий олень», «Пригоди кота Мартина».

Він є автор таких відомих пісень, як «Впали роси на покоси», «Лелеченьки», «Пісня про Україну», «Долиною туман тече», «Явір і яворина», «Я стужився, мила, за тобою», «Дзвенить у зорях небо чисте», «Розплелись, розсипались».  Та найбільш популярна  пісня на слова поета  – "Два кольори", музику написав композитор Олександр Білаш.  Першим виконавцем пісні став Анатолій Мокренко.

...«Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне — то любов, а чорне — то журба»...

У 1964 році Павличко з родиною переїхали до Києва, де він очолив сценарну майстерню кіностудії імені Довженка. Працював протягом восьми років  редактором літературного журналу "Всесвіт" і  перетворив його на справжній культурний феномен. У 1977 році отримав Шевченківську премію, а за нею ще багато інших нагород та відзнак. В кінці 1980-х та на початку 1990-х Дмитро Павличко найбільш активно проявляє себе як громадський діяч. 

 Обіймає посаду голови Товариства української мови імені Тараса Шевченка, а також стає одним із засновників Демократичної партії України і Народного Руху України, яка боролася за незалежність країни та її вихід із СРСР.

(Дмитро Павличко та Михайло Горинь на святі 500-ліття Запорозького козацтва, село Капулівка, 4 серпня 1990 р.)

 Павличко кілька разів стає народним депутатом, працює послом у Канаді, Словаччині, Польщі.

Дмитро Павличко помер 29 січня 2023 року у віці 93 років у Києві. 1 лютого його поховали в Стопчатові, на малій батьківщині поета, поруч із могилами його батьків на місцевому кладовищі.