Презентація творчості Лесі Любарської: «Рядки із серця проростають»

 /до ювілею від дня народження української поетеси Л. Любарської/

Мій день

Я народилася в червневий день,

Коли цвіли троянди та іриси.

Дзвіночки дзеленьчали: дзень

                                           -дзелень

І шелестіли трави шовковисті.

Пожовклий мох окутав старий

                                      пень,

Похнюпилися мальва і калина.

Лише дзвіночки: дзень – дзелень

                                     -дзелень,

Ніби просили дощику краплину.

Мене несли на крилах журавлі

У чистім небі вранці – спозаранку.

Я сили набиралась у землі,

Омитої росою на світанку.

Може тому так прагну висоти

У совісті, у щирості й любові.

Я хочу чистим зерням прорости

У кожнім серці і у кожнім слові.

                              Л. Любарська

Леся Любарська –українська поетеса, сценарист, просвітянка, громадсько-культурна діячка. Членкиня Національної спілки журналістів України, Асоціації українських письменників, Національної спілки письменників України.  Лауреатка літературного конкурсу ім. Мирона Утриска, Всеукраїнського конкурсу «Барви життя», Всеукраїнського фестивалю «Червона калина» за пісенні тексти,  конкурсу «Українська мова — мій вічний оберіг», кавалер ордена княгині Ольги III ст., лауреатка Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Братів Богдана та Левка Лепких.

Народилася майбутня поетеса  13 червня 1964 року в м. Борщів, що на Тернопіллі. Закінчила педагогічне училище та  Чернівецький національний  університет імені Юрія Федьковича (історія, політологія, міжнародні відносини). Служила в Збройних силах України, працювала вихователем дитсадка у Борщеві, нині на творчій та громадській роботі. Організаторка концертів пам'яти Небесної сотні в Борщеві й Тернополі.

 Перу авторки належать такі поетичні збірки: «Цвітуть сади на Україні», «Стигла вишня», «Пора калинового цвіту», «Душі моєї джерело», поема «Інакше жити він не вмів», «Ангел кохання», «Причастя», «Був 2014…», «Осене моя барвиста», пісенник: «Мелодія вечірньої зорі». Нариси : «Роман Шухевич. Життя на вівтарі свободи», «Моєї юності театр».

А також, книги для дітей: «Прокидайся, квітонько», «Ісус в моєму серці», «Бджілка-трудівниця», «Загадки», «І марить весною земля». Дитячі пісенники: «Кольорові стрічки», «Срібний голосочок».

Упорядниця 9-ти колективних збірок, зокрема «Відлуння Майдану».

Понад сотню віршів Л. Любарської покладено на музику, деякі з них відзначені на всеукраїнських фестивалях. Авторка співпрацювала та співпрацює із  композиторами України, зокрема з Лесею Горлицькою (Мацьків), Леонідом Міллером, Богданом Іваноньківим, Іваном Островерхим, Олександром Смиком, Зеновією Присухіною, Кузьмою Смалем.

 Поетичними рядками Лесі Любарської…

 

Цвітуть сади на Україні

Цвіте барвінок коло тину

І стежка через сад веде.

Щемить серденько безупинно

Коли на зустріч мама йде.

 

Намисто біле на калині

Я часто бачу уві сні.

Матусі очі сині-сині

До болю рідні та сумні.

 

Ніхто не вміє так чекати

Й світити променем з пітьми.

Як та старенька сива мати

Яка стоїть за ворітьми.

 

Щоб не зламались мої крила,

Біду від мене прожене

Свята твоя молитва щира,

Що вчила, рідна, ти мене.

 

Що тобі наснилось

Встала я ранесенько,

вдягнулась хутесенько,

дивлюся в віконечко,

чи не зійшло сонечко.

Пита мене хмаронька:

— Вже не спиш, Одаронько?

Вже умилась пташечка,

білочка, комашечка...

А ти вже умилася?

Що тобі наснилося?

Може, гарна квітонька?

Може, в небі зіронька?

— Снилось мені полечко

і золоте сонечко.

А коли я прокидалась,

воно мені посміхалось.

Прокидайся, квітонько

Пісня

Прокидайся, квітонько мила,

умий своє личенько біле,

усміхнися світлому сонцю,

що голубить твоє віконце.

 Приспів:

Кличе тебе у садочок

і метелик, і грибочок,

і лелека на ріллі —

краса рідної землі.

Вже летить до тебе синичка —

заплітай скоріше косички.

Розправляє бджілонька крила —

прокидайся, донечко мила.

 Приспів.

А в садочку ранішні роси

вмиють твої ніженьки босі.

Притулись до мого серденька,

ти моя дитинко маленька.

Приспів.

 

Не сумуй

Мені літо про щось шепотіло

І поради давало завжди.

Я промінням тебе зігрію.

Тільки в осінь, у осінь не йди.

 

Не сумуй, ще пора не настала,

Ти стежину до щастя знайди.

Хоча доля тебе не ласкала,

Та все ж в осінь, ув осінь не йди.

 

Одягни малинові коралі,

Русу косу ще раз розпусти

І майни у незвідані далі,

Тільки в осінь, ув осінь не йди.

 

Тернопіль проводжав бійців на схід

Ми нині проводжали хлопчаків –

Своїх синів тернопільського краю.

І біль скував серденька матерів,

І невимовний смуток душу краяв.

Стояли всі, як горді козаки,

Хрестили їх батьки і посторонні.

«Живими повертайтеся, синки!»-

І хрестики стискали у долонях…

І крапельки свяченої води

Стікали по обличчях і по грудях…

Такі ще юні, зовсім молоді…

Хто винен в цій війні – хай Бог розсудить.

Тернопіль проводжав бійців на схід…

Свою країну треба захищати …

Хай Бог благословить їх кожен слід,

Хай кожного діждеться рідна мати.

 

 

Іде війна

І знов Майдан в Луганську і Донецьку,

Ні, не Майдан — справжнісінька війна!

Знов суть свою ворожу і поганську

Показує москаль, мов сатана.

 

За Сотнею ще рани кровоточать,

А тут нових оплакуєм синів.

Скажи, москалю, що від нас ти хочеш,

Невже нових жертв сильно захотів?

 

Цвітуть тюльпани чорні в Україні,

Зривають їх дружини й матері.

«...Присвоїти посмертно...» В домовині

Лежить проміння згасло зорі...

 

А блокпости обстрілюють чужинці,

Чиєсь дитя стає мішенню знов...

Іде війна!.. Іде війна, вкраїнці!..

Іде війна за смерть — не за любов!

 

Знов опустились прапори в скорботі,

Усе село прощається з хлоп’ям...

І кожен воїн в 45-й роті

Дав повну волю тим скупим сльозам...

 

Ще вчора він діливсь бронежилетом,

Хоч на російській розмовляв пацан...

«Женюсь... женюсь, Серега, этим летом,

Пусть только разобьем бандитский клан...»

 

…Він повінчався з українським краєм,

З калиною у білому вбранні,

Яка червоні слізоньки втирає

І про любов йому шепоче в сні...