Народознавча подорож: "На Івана, на Купала квітка щастя розквітала"

На Йвана Купала

Рано сонце грало –

На добрії роки,

На теплії роси,

На жито-пшеницю.

 Івана Купала – одне з найдавніших і найпоетичніших свят давніх слов’ян, що відбувалося у ніч з 23 на 24 червня; Іванів день, який припадав на час літнього сонцестояння, присвячувався Сонцю, Купайлу (Купалу), що вважався богом родючості, врожайного літа, лікарських рослин та добробуту.

Обряд Купала уявлявся нашим пращурам насамперед як форма самоочищення від злих духів за допомогою води і вогню. Тому напередодні влаштовували спеціальні дійства, за допомогою яких позбавлялися від нечистої сили.

В Україні у XIX ст., незважаючи на спад купальської обрядовості, збериглися основні атрибути свята (багаття, купання, гадання на вінках тощо), які дійшли до сьогодні. Завдяки своїй поетичності, барвистості день Івана Купала став для молоді веселим гулянням. 

Дівчата збирали на луках, у лісі квіти і пахучі трави, плели з них вінки, що символізували Сонце. Серед зібраних рослин мав бути полин, який носили під пахвою як захист від русалок і відьом. У коси вплітали траву «липник» (щоб хлопці «липли»), прикрашали себе любистком, м’ятою, чебрецем. Парубки на вигоні, біля ставка чи річки ставили в землю зрубане дерево (вербу, калину, тополю, вишню). Обрядове дерево прикрашали квітами, зеленню, стрічками. 

Увечері біля нього палили багаття, співали пісень. Хлопці і дівчата перестрибували через вогонь. Вважали: якщо їх руки у цей час не роз’єднаються, то вони згодом одружаться. Дівчата прив’язували до вінків воскові свічі, запалювали і пускали в воду. Пізно у вечері гільце розламували і кожна дівчина несла його частку на свій город.

В різних регіонах України обрядовість мала свою специфіку. Купальські ритуали, обряди були пов’язані із усвідомленням життєвої енергії сонця як найважливішого джерела життя. Вся обрядовість являла собою різні види землеробської магії і пов’язувалась із побутом, практичними потребами людей. Чи не найголовнішою ідеєю була ідея плодороддя. Потоплення купальського деревця, жертвоприношення, участь молодих дівчат, магія – все спрямовувалось на підвищення врожайності. Купальські ритуали також мали захистити людину від нечесті, яка нібито активізувалася у цей період, допомогти знайти щасливу долю.

Купальські обряди, звичаї, повір’я стали основою для створення перлин народної творчості, надихали письменників, композиторів (повість М. Гоголя «Ніч проти Івана Купала», драма М. Старицького «Ніч під Івана Купала», драма М. Стельмаха «На Івана Купала» тощо).

Купальська легенда

Кажуть, що в ніч на Купайла звірі й птиці розмовляють людською мовою…

Кажуть, що на Купайла дерева переходять з місця на місце і дерево може прийти до того, кого полюбило…

Кажуть, що в якусь мить вода стає срібною…

А найбільше розказують про чарівний цвіт папороті.

Якщо парубок має сміливе серце і чисті наміри, то в ніч на Івана Купала може піти шукати квітку папороті. Росте вона у глухій хащі на галявині і зацвітає рівно опівночі на одну мить. Хаща не пускає парубка: вовком виє, совою кричить, деревами дорогу заступає, гілками хапає… Хто не злякається і знайде галявину, побачить велике диво.

Опівночі на кущі папороті з’явиться брунька. Вона росте, коливається, як жива, набухає червоним сяйвом. Під удар грому брунька з тріском розкривається. Чудесна квітка заливає ліс сяйвом і пахощами.

Треба вмить окреслити коло пучком полину, розстелити вишиту хустину і зірвати квітку.

Підніметься крик, грюкіт, регіт, завивання… Навколо галявини зберуться лісовики, мавки, вовкулаки, відьми, почнуть лякати, просити віддати квітку…

Як сховає парубок квітку біля серця і не віддасть до третіх півнів, отримає щасливу долю. Дружину матиме ласкаву, дітей – чесних і роботящих. У роботі буде удача, в хаті – лад і достаток. А якщо не замутніє з часом його серце, то відкриються таємниці землі, будуть йому допомагати і звірі, і птиці, і добрі люди…