Літературний подіум: «Магія творчості Сергія Сірого»

(до 65-річчя від дня народження поета-пісняра)

Храм душі

Ми будуємо храм в наших душах, як вічність,

Щоб не знищив його ні мороз, ні вогонь.

Храм свій кожен із нас хай наповнює світлом,

Щоб жило там тепло і сердець, і долонь.

 

Ми будуємо храм не з каміння, а з істин,

З вічних істин, в яких торжествує добро.

Будуть в храмі отім слово правди і пісня.

Ми будуємо храм всім нещастям на зло.

 

Ми будуємо храм і до нього дорогу...

Прокладаєм її через смуток і біль.

Зводим стіни святі ми на вірі у Бога,

Аби видно було храм душі звідусіль.

Рядки цього вірша належать перу відомого тернопільського поета-пісняра, журналіста, фахівця соціальної сфери, заслуженого діяча естрадного мистецтва України Сергія Сірого.

Народився Сергій Антонович 11 листопада 1959 року в місті Тернополі.

Свій перший вірш написав ще у другому класі, з дитинства займався у театральній студії, мріяв бути актором. 

 «Мій брат був талановитий не лише як поет, – згадує сестра Надія Швець. – Він прекрасно малював, писав картини на склі. Гарно співав, танцював, бо займався бальними танцями. Власне це відобразилось на його поставі – ходив, ніби натягнута струна. Артистичні здібності в Сергія були від Бога, але сталося так, що він пішов у журналістику».

 Закінчив Львівський державний університет. Працював у Тернополі в редакціях обласних газет «Вільне життя», «Ровесник». Редактор тернопільських відомчих періодичних видань «Рідне село», «Ринок праці», з 2000 року — фахівець соціальної сфери.

Сергій Сірий  є автор слів до більше 200 пісень на музику українських композиторів та на власну. Його пісня «Наш Тернопіль» стала однією з найпопулярніших візитівок міста, хітом шкільних урочистостей, народним гімном Тернополя.

 Пісні «Українська родина», «Пісенні Медобори», «Хотинський піснецвіт», «Ліра Гіппократа», створені С. Сірим у співдружності зі знаним композитором Леонідом Попернацьким, стали музичними візитівками однойменних всеукраїнських мистецьких фестивалів. А пісня «Доброго дня» — гімн благодійного фонду «Світ дітей», який є філією міжнародної благодійної організації в Канаді «Chalice», і текст її перекладено англійською мовою.

Однією із кращих пісень про героїв Небесної сотні інтернет-спільнотою визнаний твір поета-пісняра «Серце плакало», а «Молитва за Україну» — увійшла до репертуарів багатьох вокалістів. 

Перу С. Сірого належить  містична мелодрама «Йар навиворіт, або Кохання в чужому тілі», автор двох збірок поезії «Твоє тіло – наркотик» та «Пожежа тіл», дитячої книжки віршованих казок «Слоненятко Роні», яка вийшла з друку до роковини його відходу у вічність.

 

Сергій Сірий, двічі лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2014р. - спеціальна відзнака в номінації «Пісенна лірика для дітей» за текст пісні «Домовик-домовичок»  і 2016 р. - твір «Бім і Кеті» визнано переможцем в номінації «Пісенна поезія для дітей» як кращий пісенний твір для дітей молодшого шкільного віку. ), третю відзнаку отримав посмертно. Його поетичний твір «Чорний ворон» отримав спеціальну відзнаку в номінації «Пісенна лірика». Поет в останні тижні свого життя ще встиг відправити на конкурс «Коронація слова – 2018» текст пісні, присвяченої подіям на Сході України, але йому вже не судилося піднятися на сцену і отримати цю нагороду.

Помер поет-пісня Сергій Сірий 

4 грудня 2017року

Вірші......

* * *

Ми проростаємо в Майдани

Серцями, повними надій.

Уже не маси, а титани,

Герої на землі святій.

Свій шлях торуємо до щастя,

До несфальшованих свобод.

І віру вкрасти в нас не вдасться,

Бо ми – нескорений Народ!

 

Я люблю…

«I love Dnipro!», «I love Ternopil!»...

Перелік довгий і т. д.

Любити місто я не проти,

Але мене гризе оте

«I love». Чому б не написати

«Люблю» на рідній, на своїй,

Тій мові, що плекає мати,

І ми купаємось у ній?!

Не треба меншовартим бути!

Колись в догоду москалям

Чіпляли вже словечка-пута

Російською то там, то сям.

А нині вдарились в англійську

І кричимо: «I love! I love!»...

Я ж хочу чути українську

На цій землі, де вільним став!

Я хочу з гордістю дивитись

На Україну на свою

І щиро місту говорити,

В якім живу, не «love». «Люблю!»

* * *

У вазі тихо-тихо вмерли квіти,

Так тихо, що ніхто і не помітив.

Вони зів’яли в докорі-мовчанні,

Не дочекавшись наших рук плекання.

 

Шовково-ніжним був квітковий дотик.

Букет між нами. Ти і я навпроти.

Тонули ми у ароматі квітів

І вірили: не згасне наше літо...

 

Квіткові душі з болем відлетіли,

Не мовили «прощай» пелюстки білі.

І наче від жалю чи від образи

З’явилась раптом тріщина на вазі.

* * *

На канві мого сну

Вишивала усмішкою щастя,

Малювала весну

Поцілунком на стомлених пальцях.

Колискову мені

Заспівала журчанням волосся...

І я чув уві сні,

Як тихенько шепнула: «Збулося...»